Поволі побрів Адамс назад до кімнати коменданта. Нехай хтось інший карає Тобіаса, а він нізащо не битиме його. Якщо червоношкірий — зрадник, тоді його слід негайно ж повісити, а якщо не винний, тоді він не заслуговує на кару.
Адамсові не довелося знову показуватись на очі Смітові, бо саме у цей час з дверей вийшли Томас і Тео.
— Швидше, — гукнули вони до Адамса, — скликай усіх по тривозі! Загін зараз же вирушає ловити грабіжників.
— Не все воно так легко робиться, як вам здається, — спокійно зауважив Адамс. — У форті, зрештою, теж повинен хтось залишитись. Майор знає про це так само добре, як і я.
— Але ти повинен…
— Так, так, я зараз же здійму тривогу. А все інше якось уже буде. — Адамс заходився свистіти і гукати.
Раурайтери і солдати привели своїх коней і з'юрмилися на подвір'ї, очікуючи дальших наказів майора. З'явився Сміт.
— Адамсе! — покликав він. Білявий раурайтер підійшов.
— Адамсе, ти залишишся тут! Тобі я довіряю форт. Але більше дванадцяти вершників, рахуючи і твоїх обох приятелів, я не можу тобі залишити. Дивись, щоб тут усе було як слід. Мені потрібні всі бійці, щоб відрізати шлях грабіжникам і покарати їх за такий зухвалий напад. Лёйтенант Роуч теж поїде зі мною. Свою доньку Кет я довіряю тобі разом з фортом. Вона ще надто молода і не має жодного уявлення про життя на Заході. Пильнуй же мені добре за дитиною!
— Все буде у порядку, пане майор!
— Гаразд. — Сміт сів на свою руду кобилу, і це було знаком для всіх сідати на коней. Вартовий широко розчинив обидві половини великих воріт. Але у цю мить з вишки пролунав застережливий свист. Адамс глянув угору.
— Гей, Джіме! Що там таке!
— До форту скаче червоношкірий вершник! — почулося з вишки.
— Вершник сюди — отак ні з того ні з сього?
— З доброго дива, як у мирні часи! — вигукнув Джім у відповідь.
— Ти певен, що він один?
— Цілком Певен!
— Чи дозволите мені, — звернувся Адамс до коменданта, — вирушити назустріч червоношкірому, поки він ще не дуже близько під'їхав до форту, і вивідати, чого йому треба?
— Гаразд, їдь. Але головне, щоб це нас не затримало і щоб хлопець не помітив, скільки нас тут і що ми збираємось вирушати. Пильнуй же добре, щоб у разі чого ти міг його прикінчити, Адже усі дакоти страшенно підступні.
Адамс вирушив на своєму гнідому. Він переїхав брід і пустився риссю в долину, знайому ось уже два роки, ще з часу його першої подорожі. Невдовзі Адамс побачив індійця, що наближався до нього легким галопом. Червоношкірий притримав коня і поїхав повільніше. Адамс зупинився і чекав. Дуже уважно, з напруженням, він розглядав незнайомця. Під індійцем був буланий кінь з темною гривою і темним хвостом: одна з тих тварин, що в дикому стані живуть у преріях великими табунами і яких індійці ловлять своїми ласо. Ці мустанги — менші, граціозніші, ніж коні, виведені білими, але зате вони не такі чутливі до всього, як породисті тварини, і відзначаються неабиякою силою і витривалістю. Буланий індійця був жеребець: дикість і велика сила виразно проступали в усіх його рухах і будові тулуба. Сам індієць, незважаючи на весняний холод, був одягнений в leggings — вузькі гамаші, оздоблені по боках бахромою; на ногах літні мокасини з м'якої шкіри. За індійським звичаєм, рушниця його була у шкіряному чохлі, що захищав її від вологи. Синьо-чорне волосся індійця було розділене проділом і заплетене в коси. Стрічка зі зміїної шкіри обхоплювала чоло і підтримувала на потилиці три орлині пера. Голі груди перетинали глибокі шрами. Індієць був високий на зріст і стрункий, як і всі його одноплемінники. Весь його вигляд говорив про приховану відчуженість і почуття переваги над білою людиною. Коли він зупинився перед Адамсом, того аж пересмикнуло від несподіванки. За поясом у індійця стримів ніж з рукояткою, майстерно і старанно вирізьбленою у формі пташиної голови. Адамс упізнав вершника.
Якби Адамса в оцю мить спитали, що він, власне, почуває, він навряд чи спромігся б відповісти на це. Протягом двох минулих років юнак не раз думав про дакоту, що зараз оце був перед ним. Гаррі, Токай-іхто, новий вождь Ведмежого братства, змусив чимало говорити про себе. Він зажив слави найкращої людини між річкою Платт і Чорними горами. У форті раурайтери, що разом з Адамсом були очевидцями вбивства Маттотаупи, завжди згадували про нього з великим острахом. Хоча в цей момент Адамс і не намагався відновити у своїй пам'яті всі окремі епізоди минулого, проте його скрізь невідступно переслідувала свідомість того, що на сьогодні з усіх його товаришів-раурайтерів тільки він один зостався живий. Останній загинув лише кілька днів тому, купаючись у Ніобрарі. Один не повернувся з полювання, другий пропав безвісти, пішовши у розвідку. Третій був убитий ворожою стрілою на вишці. Створювалось таке враження, що в усіх цих випадках існувала якась певна система. Вчора під час нападу на транспорт така ж доля спіткала Беззубого Бена. Гаррі, Токай-іхто, лишався непримиренним ворогом. Адамс не мав сумніву, що й він сам теж запам'ятався дакоті як співучасник Червоного Лиса. Адже того вечора він сидів з Гаррі на одній лаві!