У багатьох свіжа ще пам'ять про ті події, і в Божественного теж. Та чому саме його, Хільбудія, послав він стерегти полуночні обводи імперії? Вірить у його здібності яко полководця чи зважає всього лиш на те, що Хільбудій командував варварами у війнах з Іраном і знає, які вони є, що робити тут, на побережжі Дунаю, аби він став недоступним для варварів? Добре, коли бралося на карб одне, бралося і друге. Погано тільки, коли долю його вирішило зовсім інше, скажімо, зла воля імператриці Феодори. Яко полководець в армії імператора Хільбудій рідко бував в Августіоні. Його місце — у війську, а оскільки військо ромеїв вело затяжну війну з Іраном, мусив бути на війні. Одначе про нову василісу імперії наслухався і немало. Будучи донькою наглядача за звірами в цирку, Феодора рано осиротіла й стала жебрачкою, потім — актрисою-танцюристкою і куртизанкою, яку багато хто знав у Константинополі і знав не з кращого боку. Та чого не буває на віку, надто з жінками, наділеними розумом і вродою. Випадково чи з волі Всевишнього відвідало безпутню донедавна миловиду каяття, а вже каяття повело до храму святої Софії, де молився й імператор, і змусило вимолювати в заступниці убогих і знедолених — матері божої — помилування. Покута недавньої куртизанки тривала не день і не два — місяці, за кожною церковною відправою, а сама куртизанка, молячись, проливала такі щедрі сльози, мала такий скорботний вид, що на неї звернув увагу імператор і вже не залишив розкаяну грішницю, а до всього й жінку божественної ліпоти поза своєю благочестивою увагою: Феодора з актриси і жебрачки стала василісою імперії, а імператору — вірною жоною. Якщо колись дивувала всіх безпутством, неприхованою торгівлею своєю неземною вродою, то тепер, ставши імператрицею, дивує благочестям. Весь пломінь серця свого (а воно в неї таки здатне на велику, по-людськи щедру любов) віддала мужу своєму, божественному імператорові Візантії Юстиніану: була йому другом у родині і радником у ділах державних, спонукала на будівництво храмів для підданих, будинків для безпритульних, змусила переглянути законодавство, насамперед на користь церкви, доклала немало зусиль, аби існуючий у Константинополі будинок Сампсона став богоподібним свідченням батьківського піклування василевса про гнаних і голодних, принижених і знедолених. Подейкують, що та ж Феодора, будучи колись байдужою до релігійних змагань у Константинополі, стала непримиренним ворогом єресі, що саме вона водила рукою імператора Юстиніана, коли той підписував едикти про переслідування маніхеїв, іудеїв, самаритян, язичників — усіх, хто сумнівався в православ'ї й дозволяв собі віровідступництво. Так чи інак, а одягнувши діадему імператриці, облачившись у величну тогу, Феодора побачила, як личить їй, жінці неземної вроди, і тога, і діадема, побачила й відчула, який приємний він, смак високої влади. Де ж пак, колишня жебрачка, танцюристка, жінка, що віддавалася всякому, хто міг покласти на руку обол, тепер василіса, та, що стоїть при імператорі й повеліває з поміччю божою всій імперії. Як тут не пишатися діадемою і не погратися в благочестя? Користуючись неабиякою прихильністю Юстиніана, та що прихильністю — побожним схилянням, ладністю скрізь уступити і всім поступитися, Феодора від порад августійшому і впливу на августійшого перейшла до рішучіших діянь і вчинків: почала приймати в Августіоні чужоземних послів, листуватися з імператорами, шахами та королями, а відчувши, що королі маліють перед її розумом, а посли — перед жіночою знадою, не вагалася: коли треба було домогтися свого, пускала в хід лестощі, хитрощі, не скупилася на зваби, як і на обіцянки, і таки домагалася.