Ліньєр
У спосіб позичковий.
Ну, звісно, – сам поет…
Рагно
Так кажуть ті панове!
Ліньєр
Шалений віршолюб!
Рагно
Звичайно, за сонет…
Ліньєр
Оддати він ладен пиріг солодкий…
Рагно
Ет,
Маленький пиріжок!
Ліньєр
Немов перепросити
Він хоче нас за це?
Добряга знаменитийі
Ну, а за тріолет?
Рагно
Три булочки дрібні.
Ліньєр
(суворо)
Молочні, пане мій!…
Признайтеся мені,
Ви любите театр?
Рагно
О пане, до нестями!
Ліньєр
І, певне, платите за нього пиріжками?
Рагно
Ні, марципанами…
(Озирається на всі боки.)
Та де ж це Бержерак? Дивуюсь!
Ліньєр
Чом це ним цікавитесь ви так?
Рагно
Та грає ж Монфлері сьогодні!
Зрозуміло?!
Ліньєр
Так, справді має грать Федона це барило,
Ця кухва! А проте – при чім тут Сірано?
Рагно
Як? Ви не знаєте? Ненавидить давно
Він цього Монфлері – і надіслав учора
Категоричний лист до нашого актора,
Щоб цілий місяць той на сцені грать не смів.
Ліньєр
(п'ючи четверту свою скляночку)
Ну, далі?
Рагно
Монфлері піддатись не схотів
І нині має грать.
Кіжі
(підходячи)
Ну, й гратиме!
Рагно
О боже!
Ми ще побачимо, чи справді це він зможе!
Я б думав навпаки, бо знає всяк давно,
Що слів дотримує шляхетний Сірано.
Перший маркіз
А хто цей Сірано?
Кіжі
О, постать прецікава,
Про сміливість його іде повсюду слава!
Це – шпага-блискавка!
Другий маркіз
Він знатний?
Кіжі
Гм… Та як Сказати?
Гвардії блискучий він вояк.
(Показуючи на дворянина, що походжає по залі, ніби шукаючи когось.)
Он друг його Ле Бре – усе він по порядку
Про нього розповість.
(Гукає.)
Ле Бре!
Ле Бре підходить.
Я маю гадку,
Що ви шукаєте в цій залі Сірано?
Ле Бре
Так, і турбуюся, – що означа воно,
Що й досі не прийшов мій приятель…
Кіжі
Без краю
Оригінальний він, чи правда ж?
Ле Бре
(з ніжністю)
Я не знаю
Істоти кращої під місяцем!
Рагно
Талант!
Поет! Гомер!
Кіжі
Бретер!
Брісайль
Астроном!
Ле Бре
Музикант!
Ліньєр
Негарний тільки він, кумедний і носатий.
Рагно
Звичайно, що його не взявся б малювати
Художник з класиків, прекрасного митців,
Та певен, що Калло[6] від радості б тремтів,
Побачивши таку натуру надзвичайну,
Рубаку, крикуна, хороброго відчайно,
Що мальовничістю вражає городян!
Барвистий на ньому, у шість клинів каптан,
Крисатий капелюш, султанів три до ряду,
І широчезний плащ, що підійнявся ззаду
Від шпаги довгої, немов у півня хвіст.
В незмірній гордості, філософ і артист,
Гасконець, що йому ніхто не скаже «ДоситьІ»,
Він велетенського, панове, носа носить.
Про Бержераків ніс шепочуться кругом:
Це перебільшення! Гіпербола! Фантом!
Це неможливої фантазії ознака! –
Та міцно ніс приріс до пана Бержерака,
І він оздобу ту ніяк не може знять!