Сірано де Бержерак

Ле Бре

(похитуючи головою)

Але не раджу я це людям помічать:
В дуелях завжди він щасливий переможець!

Рагно

(гордо)

Він половину взяв у
Парки[7] грізних ножиць,
Щоб меч свій викувать!

Перший маркіз

(знизув плечима)

Та де ж той Сірано?

Рагно

О! Ставлю я в заклад курча а ля Рагно,
Що скоро прийде він!

Маркіз 

(сміючись) 

Гаразд!

Шум захоплення в залі. Роксана з'являється в своїй ложі. Вона сідає попереду, дуенья – позад неї. Крістіан, що саме платить буфетниці, не помічає Роксани.

Другий маркіз

(скрикує)

Мої панове!
Ах, що це за краса!

Перший маркіз

Це персик пречудовий,
Розкішна ягода, троянда чарівна!

Другий маркіз

Такою свіжістю овіяна вона,
Що всім серцям отут загрожує простуда!

Крістіан

(підвів голову, помітив Роксану, жваво хапає Ліньєра за руку)

Вона!

Ліньєр

(дивиться)

А! Це вона!

Крістіан

Я ще такого чуда Не бачив! Я тремчу!
О, хто вона, скажіть! Не мучте!

Ліньєр

(зі смаком попиваючи мускат)

Хто вона – дізнаєтесь за мить:
Мадлена де Робен, що зве себе – Роксана.
Манірниця тонка. Дотепна. Нездоланна.

Крістіан

Ох!

Ліньєр

Вільна. Сирота. Двоюрідна сестра
Отого Сірано.

У цю хвилину дуже елегантний пан з блакитною стрічкою через плече входить до ложі і стоячи розмовляв з Роксаною.

Крістіан

(здригавться)

Ох, серце завмира!
Хто, хто добродій той?

Ліньєр

(трохи вже напідпитку, підморгує) 

Хе-хе! Таїть не стану:
Вельможний граф де Гіш, закоханий в Роксану,
Але одружений: небога Рішельє
Із ним обвінчана. Та замір в нього є
Роксану висватать віконтові одному
На прізвище Вальвер, підлеснику дрібному,
Чия послужливість відома добре всім…
Ну, словом, легко граф дійде до згоди з ним!
Роксана, правда, ще великий опір чинить,
Та як захоче Гіш – ніхто того не змінить!
Я й пісеньку зложив про цю таємну гру…
Хо! От послухайте! На посміх я беру
Його ущипливо…

Крістіан

Пробачте, не тепера. Я мушу йти.

Ліньєр

Куди?

Крістіан

До пана де Вальвера!

Ліньєр

Мій друже, може вас зустріти там біда!
Зостаньтесь.

(Показує очима на Роксану.)

Он на вас Роксана погляда!

Крістіан

Так… Зостаюся я…

Застигає, замиловано споглядаючи Роксану. Група злодіїв у що хвилину, помітивши, що він стоїть з розкритим ротом, починає наближатись до нього.

Ліньєр

А я в таверну рушу.
Пора мені уже до дна скропити душу!

(Виходить, похитуючись.)

Ле Бре

7

Парка – у римській міфології богиня долі, яка нібито перерізає нитку людського життя.