— У тебе є що робити, — каже вона йому. — Я знаю, як неприємно тобі сидіти й чекати на мене. — Але, по правді, дістаючись автобусом, вона вільна провести з Вівіан стільки часу, скільки Вівіан дозволить, і не мусить відповідати на Джекові питання.
Моллі не розповіла Джекові про проект з інтерв’юванням. Знає, що він назвав би поганою ідеєю аж так втручатися в життя Вівіан, занадто багато в неї просити. Навіть більше, нещодавно в його голосі з’явилося напруження.
— То що, скоро відпрацюєш свої години? — спитав він. А ще: — Є там якийсь прогрес?
У ці дні Моллі прослизає в дім Вівіан, нахиляє голову до Террі на знак привітання і піднімається на горище. Їй здається й важким, і недоречним пояснювати свої дедалі глибші стосунки з Вівіан. Яка різниця, що думають інші?
— Моя теорія така… — каже Джек якогось дня, коли вони сидять на галявині під час обідньої перерви між шкільними заняттями.
Стоїть чудовий ранок, повітря свіже й м’яке. Кульбаби яскравими цятками танцюють у траві.
— …Вівіан для тебе як фігура матері. Бабусі, прабабусі — байдуже. Вона тебе слухає, ти їй щось розповідаєш, вона дозволяє собі допомагати. З нею ти почуваєшся потрібною.
— Ні, — відказує Моллі роздратовано. — Це зовсім не так. Мені треба відпрацювати години, їй треба зробити діло. Усе просто.
— Не так усе просто, Мол, — говорить він з перебільшеною серйозністю. — Мама мені каже, що у вас там не дуже просувається. — Він відкриває велику пляшку холодного чаю й робить великий ковток.
— У нас є прогрес. Його просто важко помітити.
— Важко помітити? — Він сміється, розгортаючи італійський бутерброд із «Сабвею». — Я гадав, що задум був саме в тому, щоб позбутися коробок. Нехитрий план, хіба ні?
Моллі ламає навпіл морквяну паличку.
— Ми наводимо лад у речах. Щоб їх було легше знайти.
— Кому? Розпорядникам майна? Бо ж, знаєш, тільки їм це й знадобиться. Швидше за все, і сліду Вівіан там більше не буде.
Чи справді це його діло?
— Значить, ми полегшуємо життя розпорядникам майна.
Правду кажучи, хоч вона дотепер вголос цього ще не визнавала, Моллі майже облишила ідею позбутися хоч чогось. Власне, яка різниця? Чому горище Вівіан не може бути повне речей, які для неї важливі? Гірко про це казати, але так, рано чи пізно вона помре. А тоді в будинок приїдуть професіонали, акуратно й ефективно відділять цінне від сентиментального, замислюючись лише щодо того, чиє походження або цінність невідомі. Тож так, Моллі почала розглядати свою роботу у Вівіан в іншому світлі. Може, й не важливо, скільки їм вдасться зробити. Може, цінність саме в процесі — доторканні до кожної речі, називанні її, усвідомленні вагомості кофти, пари дитячих чобітків.
— Це її речі, — каже Моллі. — Вона не хоче їх позбуватися. Я ж не можу її примусити, правда?
Відкусивши бутерброд, начинка якого висипається на жовтий папір, що він тримає під підборіддям, Джек знизує плечима.
— Не знаю. Напевно, це більше… — Він жує й ковтає, і Моллі відводить погляд убік, роздратована його пасивною агресивністю[15] — про людське око, знаєш?
— Ти про що?
— Мамі здається, що ти маєш вигоду з цієї ситуації.
Моллі опускає погляд на свій бутерброд.
«Я певна, що, як скуштуєш, тобі сподобається, — безтурботно мовила Діна, коли Моллі попросила її припинити класти бутерброди з вареною ковбасою в її пакет з обідом, і додала: — Або можеш сама складати собі цей чортів обід». Отож тепер Моллі так і робить: поступившись самолюбством, вона попросила у Ралфа грошей і купила мигдальну пасту, органічний мед і хліб з горішками в крамниці здорової їжі в Бар-Гарборі. І нічого страшного тут немає, однак її продукти — наче та щойно вбита миша, принесена котом, чи, може, це не вони, а саме вегетаріанство — ізольовані на окремій полиці в коридорі. Щоб ніхто не сплутав, як каже Діна.
Моллі відчуває, як у її грудях росте злість: на Дінине небажання прийняти її такою, як вона є, на осуд Террі, на Джекову потребу її втихомирювати. На них усіх.
— Річ у тому, що… це її не стосується.
Вона шкодує про сказане тієї самої миті.
Джек пронизливо на неї дивиться.
— Ти що, знущаєшся?
Він хапає папір, у який був загорнутий бутерброд, і запихає його назад у пакет. Моллі ще ніколи його таким не бачила: підборіддя напружене, погляд жорсткий і розлючений.
— Та моя мама пішла на ризик заради тебе, — каже він. — Вона привела тебе в той дім. Нагадати тобі, що вона обманула Вівіан? Якщо щось станеться, вона може втратити роботу. Просто отак. — Він гучно клацає пальцями.