— Твоя правда. — Здається, Вівіан вагається. — Не знаю, все відбувається так швидко.
— Після сімдесяти років, — усміхається Моллі. — У мене є ідея. Пошукаймо її спочатку й подивімося, що знайдемо.
Вівіан махає рукою так, наче тримає чарівну паличку, в бік свого сріблястого лептопа.
— Хутчіш.
Виявляється, що Сара Даннел — музикант. Вона грала на скрипці в симфонічному оркестрі міста Фарго й викладала в Університеті штату Північна Кароліна, доки не вийшла на пенсію кілька років тому. Вона належить до клубу «Ротарі» й була одружена двічі — спочатку, протягом багатьох років, із юристом, а тепер — із дантистом, що належить до колегії оркестру. Вона має доньку й сина, яким, здається, близько сорока, і принаймні трьох онуків.
На фотографіях, знайдених в Інтернеті, велику частину яких становлять знімки Сари з її скрипкою та зборів для вручення нагороди від клубу «Ротарі», вона худенька, як Вівіан, зі сторожким, стриманим виразом обличчя. І світлим волоссям.
— Напевно, вона його фарбує, — каже Вівіан.
— А хто ні, — відказує Моллі.
— Я ніколи не фарбувала.
— Не в усіх таке розкішне сиве волосся, як у вас, — мовить Моллі.
Далі події розгортаються швидко. Вівіан надсилає Сарі електронного листа. Сара телефонує. За кілька днів вона зі своїм чоловіком-дантистом купують квитки на літак на початок червня. Вони візьмуть із собою свою одинадцятирічну онучку, Бекку, яка в дитинстві читала книжку «Чорниці для Сол»[19] і, за словами Сари, ніколи не проти пригод.
Вівіан зачитує Моллі деякі її листи вголос.
«Я завжди думала про тебе, — пише Сара. — Я вже покинула надію довідатися, хто ти й чому залишила мене».
Це захопливо — спостерігати за підготуванням. Будинком проходить бригада робітників, фарбуючи оздобу, ремонтуючи зламані поруччя на ґанку, що виходить на океан, чистячи візерунчасті килими й замальовуючи щілини в стінах, які з’являються щовесни, коли земля відтає´ й будинок наново усаджується.
— Настав час відчинити всі ці кімнати, хіба ні? — каже Вівіан якогось ранку під час снідання. — Провітримо їх.
Щоб двері в спальні не зачинялися під натиском вітру з бухти, вони підпирають їх старими ручними прасками, які Моллі знайшла в одній із коробок на горищі. Через усі ці відчинені двері й вікна на другому поверсі будинку гуляє протяг. Чомусь усе здається легшим. Відкритим природі.
Не просячи Моллі про допомогу, Вівіан замовляє собі одяг з інтернет-магазину, заплативши кредитною карткою.
— Вівіан замовила собі одяг. Зі свого лептопа. Заплативши кредитною карткою. Ти можеш у таке повірити? — питає Моллі Джека.
— Ще трохи, й жаби посипляться з неба, — відповідає він.
З’являються й інші передвісники апокаліпсису. Побачивши рекламу, Вівіан оголошує, що підпишеться на «Нетфлікс». Потім купує цифрову камеру в інтернет-магазині одним клацанням. Вона питає Моллі, чи та бачила відео на ютубі, на якому чхає маленька панда. Вона навіть реєструється на фейсбуці.
— Вівіан відправила своїй доньці запит на додавання в друзі, — розповідає Джекові Моллі.
— І та прийняла?
— Відразу ж.
Вони хитають головами.
З шафи взято й випрано два комплекти постільної білизни, а тоді розвішано сохнути на довгій шворці позаду будинку. Коли Моллі знімає простирадла, ті задерев’яніли й солодко пахнуть. Вона допомагає Террі застелити ліжка, накриваючи чистими білими простирадлами матраци, якими ще ніхто не користувався.
Коли востаннє всі вони так нетерпляче чогось чекали? Навіть Террі перейнялася цим настроєм.
— Я оце думаю, які пластівці купити для Бекки, — розмірковує вголос, доки вони розкладають клаптикову ковдру на ліжку, призначеному для дівчинки, в кімнаті з іншого боку коридору від спальні її дідуся й бабусі.
— З медом і горіхами — завжди надійний варіант, — каже Моллі.
— Мені здається, вона віддасть перевагу млинцям. Думаєш, вона любить млинці з чорницями?
— А хто не любить млинці з чорницями?
На кухні, доки Моллі наводить лад у шафах, а Джек міцніше затягує шурупи на засувці дверей-ширми, вони обговорюють, що Сарі та її сім’ї захотілося б зробити на острові. Погуляти в Бар-Гарборі, поїсти морозива, скуштувати варених лобстерів, може, зайти в «Нонну», новий південноіталійський ресторанчик у Спрюс-Гарборі, який так високо оцінили в газетному огляді…
— Вона приїде не задля туристичних розваг. Вона приїде зустрітися зі своєю рідною матір’ю, — нагадує їм Террі.
Вони перезираються й сміються.