О, в цьому Олесь був певний, — і він з готовністю кивнув головою.
— Так от, чи не пощастить тобі щось згадати про себе?
Голос Капітана звучав дуже щиро: так може говорити, думав Олесь, тільки той, хто хоче допомогти, як справжній старший друг і товариш. А втім, що міг відповісти збентежений юнак? Від усієї душі він прагнув згадати бодай що-не-будь про себе й своє минуле — і не міг! Проклята сіра пелена, проклята важка ковдра, яка вкрила собою все те, що було з ним раніше, придушила, пригнітила його пам’ять!
— Не можу… нічого, нічого не пам’ятаю, — болісно вимовив він, з благанням дивлячись прямо в очі Капітанові, наче намагаючись хоч тим поглядом переконати його в своїй щирості. — Повірте мені, я не обманюю вас… мені нема чого приховувати… але я нічого не пам’ятаю… і не розумію, звідки це взялося…
Сивий Капітан лагідно поклав йому руку на плече:
— Я вірю тобі. Інакше ти не був би тут, зі мною, на моєму "Люцифері". Розумієш? Адже мене ніхто не примушував брати тебе, коли ти лежав там, на дорозі, біля залізниці… та ще й залишати тут, у машині, виходжувати тебе після потрясінь, які ти пережив.
— Я можу тільки дякувати вам… як рідному батькові, — вихопилося в Олеся від чистого серця. Капітан ледве помітно здригнувся, але зразу опанував себе.
— Дякувати мені не треба… в мене були на те свої причини. Як ти сказав? "Як рідному батькові", так? Ну, ото й стався до мене саме так, згода?
Дивна, немовби й зовсім невластива цій твердій, мужній людині розчуленість забриніла в тих словах Сивого Капітана, а рука його ще лагідніше поплескала по плечу юнака, який, не замислюючись ані на мить, відповів:
— Хіба можу я не погодитися, якщо ви дозволяєте?
— От і добре. А те, що ти втратив пам’ять, не страшно, це тимчасове явище. Таке з тобою трапилося внаслідок потрясіння, якого ти зазнав під час залізничної катастрофи. Вчені називають такий стан людини амнезією. Мине деякий час, ти остаточно заспокоїшся й одужаєш, до тебе цілком повернеться пам’ять. Запевняю тебе: що менше ти думатимеш про свою хворобу, то скоріше вона покине тебе. Певна річ, я не знаю, як саме це станеться. Іноді в таких випадках пам’ять повертається до людини відразу, а іноді потроху, поступово. Але повертається обов’язково! Головне, повторюю, не думай про це, не хвилюйся. Все буде гаразд — і дуже скоро, от побачиш!
Він говорив так переконливо, що не можна було не повірити його словам. Олесь слухав Капітана і відчував, наче щось зігрівається в його душі, наче починає розходитися той безнадійний морок, який огортав її весь цей час. А Сивий Капітан говорив уже далі — так само дружньо і співчутливо:
— Отож, будемо вважати, що з цим ми покінчили. Але постають ще й інші питання, які нам з тобою треба вирішити. Насамперед, що ти думаєш робити далі?
Це запитання було для Олеся чи не найважчим. Та хіба і в нього самого думки не поверталися весь час до одного і того ж: яка доля чекає його тепер, що мусить він робити?.. Чи можна було знайти на все це відповідь?.. Юнак безпорадно дивився на свого співрозмовника, який, мов розуміючи його стан, продовжував:
— Ти потрапив до мене випадково. Вірніше, я примушений був узяти тебе на «Люцифер», щоб не залишати в руках агента поліції, яка чомусь дуже цікавиться тобою. Я добре знаю, що таке фалангістські жандарми, знаю, що кожен, на кого вони полюють, вартий допомоги. Тому я вирішив допомогти й тобі. Але — що робити з тобою тепер?
Він задумливо дивився на Олеся, немов зважуючи всі можливості.
— Можна, наприклад, залишити тебе в якомусь місті чи селі. Проте місцеві жандарми одразу зацікавляться тобою, запитають, хто ти й звідки. Документів у тебе немає. Вони затримають тебе, почнуть з’ясовувати і кінець кінцем довідаються, що ти той самий юнак, якого поліцейський агент загубив під час залізничної катастрофи. Ну, далі твоїй долі можна буде тільки співчувати… Бо сказати, що я допоміг тобі втекти від поліції, хай навіть і не з твоєї волі, — це значить ще більше утруднити твою долю. Ти ж бачиш, як «прихильно» ставиться до мене поліція… Що ж робити?..
Капітан запитливо поглянув на Олеся, наче вагався. Зате юнак уже зробив свої висновки і палко промовив:
— Дозвольте мені залишитися тут, у вас!
— Залишитися на "Люцифері"? — немовби здивувався Сивий Капітан. — Але ж ти мав уже змогу переконатися, що поліція завзято полює і на мене, й на мій "Люцифер"…
— Їй легше схопити мене самого, — резонно зауважив Олесь.
— Це, звичайно, так, — погодився Капітан. — З цього погляду тобі безпечніше бути на "Люцифері", ніж будь-де… принаймні доти, доки ти на згадаєш, у чому тебе звинувачує поліція і як ти можеш захищатися…