Такими вечорами Балтазар Уждян часто замислювався; вставши з лави, ходив важкими кроками по світлиці, а тоді, спинившись біля вікна, вдивлявся в чорну ніч.
Одного разу, коли вітер надворі вив дужче, ніж звичайно, і закидав вікна лапатим снігом, Балтазар уголос мовив сам до себе, зітхнувши:
— Сердешні Скалаки!..
Лідушка не дала йому спокою, поки він не розповів їй, хто ж такі ті Скалаки.
— Вони жили до нас у цій хаті, це їхнє господарство, але пани їх вигнали й оддали його нам.
Без кінця допитувалася Лідушка, як та що. Мав клопіт старий драгун, поки якось відкараскався від малої.
Того вечора Лідка вже не сміялася; їй не йшла з думки родина вигнанців — дідусь, молода дівчина, малий хлопець. Дівча бачило в уяві, як вони грузнуть у снігу, темної ночі тікаючи з дому, а дикий вітер жене над ними чорні хмари, і їхні очі марно вдивляються в морок, шукаючи якого-небудь вогника.
Книга друга
Скалаки
1. У вільшнику
Із бравого драгуна вийшов статечний господар. Балтазар Уждян був тепер щирим, роботящим хліборобом. Він любив землю, якою наділив його милостивий пан, увільнивши на час від панщини, возового та всіляких інших повинностей, од яких гнулися плечі підданих селян. Адже, як було записано в урбарі[15], господар «Скелі» мав одбувати панщину тричі на тиждень із двома тяглами, а опріч того від святого Яна до святого Вацлава[16] давати до двору раз на тиждень одного пішого робітника.
Отож Балтазар міг зорати свій лан і засіяти його вчасно, і його врожаєві загрожували тільки дощ та град; сусідам же його найбільш допікало інше — накази економів або управителя, оголошувані дозорцем. Балтазар часто мав змогу допомагати сусідам навесні та в жнива і охоче робив це. Надана йому пільга збуджувала заздрість, але його щирість і подільчивість прихилили до нього всіх.
Дивний збіг! Як «Скеля» височіла над усім селом, так і її господарі завжди чимсь вирізнялися серед односельців. І ця вищість перейшла з Скалаків на Балтазара. Бо ж він був вояком, охоронцем села Ж., немало бачив світу, багато дечого вмів, а до того ж був заможніший од інших селян, хоч і йому нелегко було відкладати щороку якийсь там гріш. Якби тоді селяни мали право самі обирати собі війта з-поміж себе, то запевне обрали б Уждяна.
І ще одним уславилася «Скеля» в околотку. Тільки-но стара Маркета, Лідущина бабуся, трохи обвикла там, як стали до неї приходити люди з їхнього села, та й із сумежних, за порадою і поміччю. Її небіжчик чоловік був «письмак»[17], розумівся на різному зіллі, знав засіб од багатьох хвороб, а найбільш того відомий був своїм умінням лікувати худобу. Від нього багато дечого навчилася й Маркета. Вона вміла замовляти простріл, зводити гузки та інші нарости на тілі, відвертати сухоти. За це їй несли щедрі гостинці; вона брала їх задля онуки. Віддавала все господарю, а той купував своїй мазушечці Лідці то гарненьку хусточку, то ще яку обновку.
— Ти ба! — сказав якось Ванєк у неділю вранці, стоячи з господарем біля воріт і дивлячись на Лідку, що йшла до церкви.— Хто б то подумав — за ті шість років, що вона тут... Я її мов зараз бачу, наче це сьогодні було, як вона стояла отам під липою в благенькій суконьці, засмагла, й губи сині од чорниць. А тепер уже скоро й на порі стане; струнка, як та берізка в нас на луці. А йде як! Чиста тобі пава!
А старий Балтазар, скинувши шапку, усміхався та пригладжував свою сиву чуприну.
Вже шість років минуло відтоді, як стара Маркета з Лідкою прибилися до садиби на скелі, й багато-багато дечого змінилося за цей час. Балтазар іще був бадьорий і при силі, але голова його посивіла, а зморшки на виду й на чолі розсипалися густіше. Його Медушка й досі була віддана та ласкава, але не могла вже так баско ставати дибки й класти передні ноги на плечі своєму господареві. Маркеті в Уждяна добре велося, вона поралася по хазяйству, товклася, скільки дозволяли їй немолодий вік і вже обважнілі ноги. Ванєк так само сперечався з господарем, обстоюючи честь піхоти перед гордою кавалерією. Та старий Балтазар охоче погоджувався з ним, коли Ванєк, побачивши Лідку в неділю, казав:
— Ти ба! Хто б то подумав!..
Бо це таки була правда. З малої Лідки виросла вродлива дівчина; вона вже майже зовсім заступила бабусю в хазяйстві й ще більше звеселяла всю господу. Була чистенька, чепурненька, як та ластівочка, і все в домі при ній було таке.
15
Книга, до якої записувалися земельні наділи кріпацьких дворів та всі їхні повинності.