— Господи, це ж і панів застало в дорозі,— загомоніла до свекра господиня.— Ну, Франтіна у дворі перебуде... З нами бог! Отче наш, що на небесах...— молилася вона, засвічуючи грімницю[19].
Їржик побачив крізь стіну дощу двох верхівців, що мчали від лісу. Тільки-но вони зникли в присмерку, як ізнову показалося кілька чоловіків. Вони бігли дорогою попід березняком до близького села, понатягавши від дощу куртки на голови, мов переряджені колядники.
Їржик знав, що то люди, послані ловити зухвальця, котрий напав на молодого князя. Вимучені, змоклі, вони верталися ні з чим.
Камердинер знайшов свого пана під деревом непритомного, пошарпаного. Слуга підняв його, щоб покласти на свого гнідого. Тут надбігли гуртом мисливці; вони побачили на галявині князевого білого огиря, що біг без вершника. Наполоханого коня впіймали біля намету. Панна фон Штреревіц, зачувши галас, забула про свою недугу й вибігла надвір. Побачивши закривавленого білого скакуна, вона вереснула й поточилась до ліжка. Незабаром принесли й князя. Хоч доктор, розбурканий із солодкого сну, встановив, що поранення не серйозне, та влови вже було зіпсовано. Всі почали збиратися назад до замка, лиш двоє ловчих, сівши на коней, повели нагоничів шукати зловмисника. Та надаремно: той уже сидів безпечно на Мартинівському хуторі й у задумі дивився в вікно, в темну ніч.
— Що тобі таке? — спитала його господиня.
— Хай бог боронить тих, хто зараз у лісі або в чистому полі,— відказав він.
— Твоя правда! Отче наш, що...— замурмотіла жінка слова молитви. Хлопчик повторював їх за нею, а дід тільки ворушив устами.
Їржик підвівся й сказав їм добраніч,— він, мовляв, піде спати на горище.
На «Скелі» теж не спали. Старенька бабуся, засвітивши грімницю, читала молитву од бурі, в тривозі думаючи про внучку. Балтазар Уждян сидів на постелі напіводягнений і бушував, як та гроза надворі.
— Надав же тобі чорт послати її проти ночі по ту твою медунку! Це ж її застало в лісі або в полі. А бодай тобі, ото гримонуло! — гув він, прислухаючись.— Це й старому кіннотникові страху нагнало б, не те що такому дівчиськові!
6. Матерниця
Тоді, коли все це діялося, в Находському краю було ще багато старих, великих лісів.
Біля межі земель находського князя й володінь Полицького кляштора розкинувся великий бір; у ньому є урочище, відоме в окрузі під назвою Материнці. Там між пагорбами, порослими густим лісом, тягнеться вузенька долина.
За тих часів, про які мовиться мова, Матерниця була дикою, безлюдною пущею. Лиш зрідка траплялися на її крутих схилах находжені стежки.
Того вечора, коли над Мартинівським хутором та всією околицею розбуялася страхітлива гроза, в Материнці було справжнє пекло. Чорна пітьма затопила глибоку долину, дощ лив як з відра, вітер бушував у бору, вивертаючи з корінням усохлі й слабші дерева. Раз по раз гримів грім, переповнений потік ревів, кипів у пітьмі, розбиваючись об каміння.
В найвужчому місці долини, де підніжжя горбів підступали до самого потоку, крізь густі кущі, схилені над водою, пробивалося червоне світло. Воно лилося з маленького віконця вбогої халупи, що тулилась у приярку, ніби ховаючись од людського ока.
В бідній світличці горіла скіпка, застромлена до щілини в стіні. Біля столу з грубих дощок сидів старий, згорблений дід. Волосся його біліло, як сніг, обличчя було все в зморшках, та очі надавали йому лагідного, спокійного виразу. Хто побачив би у віконце цього дідуся, той ні на мить не завагався б постукати в двері й попроситися на ніч; та напевне він спершу подумав би, загледівши в хатині високого чоловіка з смаглявим обличчям, що саме розвішував на стіні промоклий кобеняк.
Його тонкі уста під орлиним носом були міцно стиснуті, з під густих брів похмуро дивилися сірі очі. То був Мікулаш Скалак, колишній власник «Скелі», котрий, утікаючи з своїм батьком, сестрою і сином від панського гніву, забився зрештою в цю глушину.
Тієї ночі, коли Скалаки, послухавшись драгуна, кинули свою домівку, їм довелося брести крізь сніг і мороз, як зацькованим звірам. Натерпілися вони багато, а надто недужа Марія; ховалися спершу в сусідній окрузі, аж нарешті дісталися до цієї халупи. Вірний Циган не біг за ними в цих тяжких і невеселих мандрах. Він здох від ран, які дістав у бою з панським слугою.
19
Свічка від церковного свята стрітення, яка, за народним повір’ям, нібито мала силу відвертати грім.