Тло хроніки «У нас» — уже зовсім глуха провінція, рідний Їрасеків Гронов з довколишніми селами. Час — від двадцятих до початку п’ятдесятих років минулого століття. Якщо в романі «Ф. Л. Вєк» наголошувався ідейний бік відродження, то в хроніці «У нас» поряд із національно-культурним найвиразніше виступає соціальний його бік. Письменник малює картини страшної нужди й темноти. Центральна постать хроніки, сільський священик Гавловицький, сам виходець із народу, ціле своє життя не тільки воює з темнотою та забобонами, а й прагне навчити людей побороти нужду, пробитися до кращого життя.
Твори Їрасека на тему національного відродження не тільки з художнього, а й з наукового погляду найкраще, найповніше освітлюють цю добу.
Перелічуючи доробок Їрасека-історика, не можна обминути «Старовинні чеські легенди». Це художня обробка матеріалів стародавніх літописів та фольклорних творів, що в споетизованій формі змальовує різні періоди та події в історії чеського народу, відбиває його погляди, прагнення й сподівання.
Звертався Їрасек іноді й до сучасних йому тем. У романі «На острові» (1888) він палко критикує тодішнє буржуазне суспільство, його егоїстичність, інертність, космополітизм, фразерство. Відбились у цьому творі й ілюзії автора: він накреслює в романі свій ідеал чеського буржуа — працьовитого, енергійного, практичного і водночас щирого патріота й культурну людину.
Життя тогочасного села, його суперечності трактуються в п’єсах «Войнарка», «Батько», що руйнують ідилічне уявлення про чеське село. Драма «Самота» викриває моральний та ідейний розклад чеської буржуазії, що порвала зв’язки з народом, занедбала свої ж, іще такі свіжі, прогресивні традиції.
Звісно, поглядам Їрасека властива була й деяка обмеженість, історичної перспективи він ясно не розумів, і з утворенням самостійної національної держави його розвиток як ідеолога вичерпався. Їрасек жив іще довго (помер письменник 12 березня 1930 року в Празі), але останній його історичний роман «Гуситський король», писаний у 1914—1920 роках, так і лишився недокінчений. Та його історичні твори й далі несли читачам демократичні, революційні, визвольні ідеї. Неминуща їхня вартість очевидна й тепер. У сучасній соціалістичній Чехословаччині Їрасека читають і шанують, і недарма ювілейне тридцятидвохтомне видання його творів символічно назване «Заповітом народові».
«Скалаки» — перша спроба Їрасека в великій прозі. У палітрі художніх засобів молодого письменника ще виразно помітні барви романтизму. Однак у розумінні суспільних проблем, розвитку характерів уже відчутне гостре око реаліста. Їрасек із самого початку своєї літературної роботи розвиває далі, поглиблює реалістичні тенденції творчості своїх учителів і попередників — Божени Нємцової, Вітєзслава Галека.
Багато подій, зображених чи відбитих у романі,— історичні факти: і воєнна руїна, і страшні грози та зливи, що впали на Чехію влітку 1770 року, і голод після них, і «дванадцятиразова дорожнеча» — цей вислів іще жив у пам’яті народу, коли писався роман,— і чутки про «золотий указ», і врешті саме повстання 1775 року, одно з найбільших і найорганізованіших за всю історію Чехії (адже для його придушення уряд мусив послати сорок тисяч пішого війська й чотири полки кінноти). Багато персонажів роману — князь Йосиф Пікколоміні, Рихетський, Достал, зрадник Ржегак — історичні особи. У зображенні деталей побуту відчувається сумлінність і точність ученого-історика, така характерна й для всіх дальших творів Їрасека. Писано роман у Гронові, на теремі відбитих у ньому подій, та й зріс письменник серед синів і онуків своїх героїв. Однак іще не це — головні риси, які визначають реалістичність «Скалаків».
Головне те, що Їрасек зумів проникнути зором митця в саму суть соціального конфлікту.
Зобразити страшну нужду в селянській хаті вміла не згірш за нього й Нємцова — скажімо, в оповіданні «У замку й на підзамчі». Але в Нємцової ще лишались якісь ілюзії щодо панів, вона могла спитати устами свого персонажа: «Чому багатії не відчиняють двері своїх комор та не продають біднякам хліба за дешеву ціну, щоб ті могли їсти як слід і підтримувати свої сили, чому не будують дешевих здорових помешкань, чому не врядять притулків для бідняцьких дітей, щоб вони не лишались напризволяще, поки їхні батьки працюють; чому не заведуть лікарень, де, захворівши, бідняк мав би належний догляд і харч... Чому, наймаючи робітника, вибирають тих, кого голод змушує працювати за найдешевшу платню? Якби на все це звернути увагу, не було б такої нужди, горя й голоду, не було б стільки хвороб, таких злиднів..»