Де пагорбів зелений схил,
Наш рідний дім, моя Кетлін.
Скарлет аплодувала разом з усіма. Пісня була направду гарна.
— Пісня така чудова, що я забув, що мусив її навчитися. Денні, заспівай ще, щоб я запам'ятав мотив.
— Ні! — Кетлін О'Гара схопилася на ноги. По щоках її текли сльози. — Не співайте більше, я не витримаю. — Вона витерла очі руками. — Пробачте, — схлипувала Кетлін. — Мушу йти, — вона переступила через дітей і побігла геть.
— Пробачте, — сказав хлопець.
— Пусте, хлопче, ти не винен, — запевнив Колум. — Ти подарував нам справжню насолоду. Вона сумує за Ірландією, ще й звати її Кетлін. Скажи, ти знаєш «Долину Куррах у Кілдері»[1]? Біллі у нас мастак цю пісню грати. Він зазвичай грає її на пару з музичною скринькою, але було б чудово, якби ти заспівав, а він заграв із тобою, як справжній музикант.
Музика лилася, допоки сонце не сховалося за верхівками дерев і вітер не став пронизливо-холодним. Вони пішли додому. Денні Мюррей не зміг прийняти запрошення Джеймі на вечерю — він мусив бути на кораблі до сутінків.
— Джеймі, гадаю, я візьму Кетлін із собою, коли їхатиму, — сказав Колум. — Вона наче тут достатньо давно, щоб звикнути, проте серце її досі плаче за домом.
Почувши таке, Скарлет ледь не вилила на себе окрім, замість наливати його в чайник.
— Колуме, куди ти збираєшся?
— Назад до Ірландії, Скарлет. Я тут гостюю.
— Але ж єпископ ще не передумав щодо Тари. І я маю до тебе ще розмову.
— Скарлет, дорогенька, я ж не цієї миті від'їжджаю. Ми ще матимемо час. Що тобі підказує жіноче серце: варто Кетлін вертатися?
— Я не знаю, краще запитай Морін. Вона з Кетлін, відколи ми повернулися.
Яке Скарлет діло до Кетлін? Зараз для неї важливим був лише Колум. Як він міг отак знятися з місця й поїхати кудись, коли був їй потрібен? Навіщо було сидіти й співати з тим брудним хлопчиськом? Треба було пройтися з Колумом, як і планувала.
За вечерею Скарлет ледь з'їла грінку з сиром і кілька ложок супу. Їй хотілося плакати.
— Все, — промовила Морін, коли кухня знову блищала. — Сьогодні спати ляжу раніше. Кілька годин посиділа на землі, і все тіло заклякло, як ручка плуга. Мері-Кейт і Гелен, ви також лягайте, не баріться. Завтра до школи.
Скарлет почувалася так само. Вона випросталася перед вогнем.
— На добраніч, — мовила вона.
— Залишся ще трохи, — попросив Колум. — Лише поки я докурю люльку. Джеймі так позіхає, що ось-ось покине мене тут самого.
Вона взяла стілець і присіла навпроти Колума. Джеймі скуйовдив їй волосся, коли йшов спати.
Колум повільно докурював люльку. Аромат тютюну був водночас солодким і різким.
— Тепло вогню сприяє розмові, — сказав він зрештою. — Розкажи, Скарлет, що в тебе на серці, що в душі.
Скарлет зітхнула.
— Колуме, я не знаю, що робити з Ретом. Боюся, що все сама зруйнувала. — Кухня була теплою та напівтемною — ідеальне місце, щоб вилити душу. До того ж Скарлет була переконана: якщо вже Колум священик, то всі її слова залишаться поміж ними, як після сповіді у тісній кабінці в церкві, а не розійдуться по всій родині.
Вона почала з самого початку — з правди про свій шлюб.
— Я його не кохала. Принаймні я цього не знала. Я кохала іншого. А коли усвідомила, що кохаю Рета, він мене розлюбив. Так він принаймні сказав. Але я не вірю в це, Колуме, цього не може бути.
— Він покинув тебе?
— Так, але потім я його залишила. І ось тепер думаю, чи не було це помилкою.
— Давай-но з самого початку, — сказав Колум.
Він з величезним терпінням намагався розплутати клубок історії кохання Скарлет. Було вже далеко за північ, коли Колум висипав рештки тютюну з давно охололої люльки й поклав її до кишені.
— Ти робила, що належить, моя люба. Люди вважають, що як священики носять білі комірці, то ми вже не чоловіки, але це не так. Я розумію твого чоловіка. Я навіть співчуваю йому всім серцем. Його біда набагато болючіша й складніша за твою, Скарлет. Він бореться із самим собою, а для сильного чоловіка це неабияка битва. Він повернеться до тебе, й ти повинна бути щедрою та вдячною, позаяк він буде знесилений після битви.
— Коли, Колуме, коли він повернеться?
— Цього я тобі сказати не можу. Хоча й знаю напевне, що так буде. Він сам має знайти те, що шукає — ти йому в цьому не допоможеш. Він сам мусить із собою боротися, допоки не відчує, що потребує тебе, і не визнає, що це на краще.
— Ти певен, що він прийде?
— Цього я цілком певен. А тепер я піду спати. І ти лягай.
1
Графство Кілдер входить до провінції Ленстер в Ірландії. «The Curragh of Kildare» («Долина Куррах у Кілдері») — народна пісня, датована серединою XVIII ст., відома також за назвою «The Winter it is Past» («Зима минула»). Долина Куррах відома тим, що на ній збиралася ірландська армія. Найпопулярнішу версію тексту приписують Роберту Бернсу.