— Може, хочете що-небудь сказати мені на прощання? — запитав їх Далс.
Його улюблена несучка обтрусилася і кілька разів чітко вимовила своє ім'я: Бакка. Решта продовжували мовчати.
— Ну лади, ви тут обережніше. В повний місяць в сад лисиця заходила, я сам бачив, — попередив курей Далс і пішов геть.
І все думав і збивався на ходу, згадував і згадав все, що міг, про те, що колись давно і тільки один раз розповідав йому його Учитель. Дивна то була історія, настільки дивна, що Далс так тоді і не зрозумів, чи то Учитель говорив про справжню магію, чи лише про просте чаклунство. На Рокові Далс ні про що таке безумовно жодного разу не чув і сам ніколи про це ні з ким не говорив — побоювався, що Майстри будуть зневажати його за те, що він так серйозно сприймає подібні дурниці; а може, вже тоді здогадувався, що Мудреці Рока ніколи «подібних дурниць» не зрозуміють, тому що всі ці історії стосувалися виключно Гонта; це було давнє гонтійське диво, і ці знання не були описані навіть в мудрих книжках Арда, які дісталися йому від Великого Мага Еннаса з Перрегаля. Знання ці завжди передавалися тільки з вуст в уста. Вони були, так би мовити, домашніми істинами гонтійських мудреців.
— Якщо хочеш дізнатися про стан Гори, — говорив йому колись Ард, — іди до Темного Ставка на верхньому кінці того коров'ячого пасовища, що належить Семерсу. І там, можливо, тобі стане ясно, як це зробити. Перш за все необхідно відшукати центр, осередок. А потім знайти вхід.
— Вхід? Яким можна увійти всередину? — прошепотів юний Далс.
— Ну так, вхід. Хіба можна щось дізнатися, перебуваючи зовні?
Далс довго мовчав, потім запитав:
— Але як це зробити?
— А ось як. — І Ард широко розкинув довгі свої руки і став вимовляти слова того великого закляття, яке, як Далс дізнався згодом, було закляттям Істинного Перетворення. Ард вимовляв ці слова невиразно, (як зобов'язані робити ті, хто вчить махати чарівною паличкою), щоб силою закляття випадково не скористалися інші. Але Далс вже знав той прийом, завдяки якому можна розчути будь-яке слово як слід і навіть запам'ятати, так що коли Ард замовк, Далс вже повторював про себе слова щойно сказаного його Вчителем закляття, ледь помітно жестикулюючи при цьому, бо рухи рук теж необхідно було запам'ятати. Раптом його рука завмерла сама собою.
— Але ж це закляття неможливо повернути назад! — раптом вимовив він уголос.
Ард кивнув:
— Так, це закляття не підлягає скасуванню!
Далс досі не знав жодного перетворення, яке не можна було б скасувати, і жодного закляття, яке не можна було б повернути назад. Виняток становило лише Слово, що відпускає Душу, яке вимовляється лише один раз в житті.
— Але тоді чому?..
— Тільки при крайній необхідності, - сказав Ард.
Далс добре знав, що розпитувати далі не слід. Та й крайня необхідність, коли вимовляються подібні закляття, виникає не дуже часто; а можливість того, що доведеться вдаватися до крайніх заходів, і зовсім була дуже мала. Далс тоді ніби опустив жахливе закляття на саме дно пам'яті, і воно сховалося там в покладах інших знань — корисних, прекрасних, несучих світло, найрізноманітніших магічних мистецтв і умінь, строгих правил острова Рок і тих таємних відомостей, які він почерпнув у старовинних книгах, залишених йому Ардом. Недозріле і марне, це страшне закляття лежало в темряві його душі цілих шістдесят років, ніби наріжний камінь якоїсь стародавньої, давно зруйнованої і забутої будови, який виявляєш раптом в підвалі власного будинку, повного світла, благополуччя і дітей.
Дощ давно припинився, але туман все ще приховував вершину гори, а над лісами, що вкривали верхню частину схилів, пропливали клапті хмар. Далс хоча і не був таким невтомним пішоходом, як Мовчазний, який готовий був хоч все життя поневірятися по лісових стежках Гонта, але все ж темп тримав непоганий, бо народився в Ре Альбі і знав кожну тамтешню стежку так само добре, як самого себе. Він зрізав шлях біля колодязя Рісс і вийшов на верхнє пасовище ще до полудня. пасовище являло собою майже рівний виступ на схилі гори; приблизно милею нижче виднілися залиті сонцем господарські будівлі і селянська хата, до якої рухалося стадо овець, схожих на тінь від хмари, що біжить по землі. Порт і затока були приховані від очей вузлуватими пагорбами з крутими вершинами.