Швиденько прибравши в молочній комірчині, Гифт зайшла в будинок. Чужинець на ім'я Хок сидів навпочіпки біля вогнища і вельми вміло розпалював вогонь. Отаку був у себе в кімнаті і спав. Вона заглянула туди і закрила двері.
— Постоялець мій щось нездоровий, — шепнула вона гостю. — застудився, видно. Ще б пак, стільки днів корів лікував на східному болоті, голодний та на такому холоді, ось сили у нього і скінчилися.
Коли Гифт зайнялася звичними кухонними справами, Хок взявся їй допомагати, та так уміло, що вона тільки диву давалася. І виходило все це у нього настільки природно, що вона навіть подумала про себе: чоловіки з інших країв, виходить, і в домашній роботі куди спритніші і вмілі, ніж тутешні, з боліт. І говорити з цим Хоком було легко, і вона навіть трішки розповіла йому про нашого гостя, оскільки про себе щось їй начебто і розповідати було нічого.
— Ось так вони завжди! — обурювалася вона. — Використовують людину, а потім його ж і ославлять. А Отаку їм таку велику допомогу надав! Це несправедливо!
— Так він, може, налякав їх чимось?
— Та напевне. Адже тут що вийшло: один цілитель — він у нас тут бував і раніше, та толку від нього особливого не було, я так скажу, — заявив Отаку: ти, мовляв, у мене роботу перехопив. А сам мою корову, у якої вим'я запалилося, два роки тому так і не зумів вилікувати! Та й мазь, якою він її лікував, це звичайнісінький свинячий жир, заприсягтися можу! Ну так от, посварилися вони, і, можливо, Отаку йому що-небудь в тому ж дусі відповів. Загалом, обидва розсердилися і почали якісь нехороші закляття вимовляти. У всякому разі, по-моєму, Отаку точно якесь закляття вимовив, а потім ніби як передумав і тому, другому, ніякої шкоди не заподіяв, зате сам узяв та й звалився замертво. А тепер не пам'ятає навіть, що між ними сталося. А той чаклун одразу втік абсолютно неушкоджений, хоч його і вивернуло. У селі кажуть, що всі тварини, яких Отаку лікував або хоча б торкнувся, живі і здорові. Десять днів він на східних болотах провів! На вітрі, під дощем! І все биків лікував. А знаєш, скільки йому господар цих биків заплатив? Шість мідних грошей! Що ж тут дивного, що Отаку трохи розсердився? Хоча я б не сказала… — Вона раптом замовкла, але потім, немов наважившись, продовжила: — Я б не сказала, що він цілком нормальний. Іноді він ніби як не в собі буває. Ну, як усі відьми і чаклуни, напевно. Не знаю, може, так воно і повинно бути, раз вони з такими силами справу мають. Але людина він справжня, хороша людина. І добра.
— Господине, — сказав Хок, — а можна я тобі одну історію розповім?
— Ох, то ти оповідач? Що ж ти одразу не сказав! А я все думаю, чого це людина по дорогах поневіряється в холод та в негоду? А кінь у тебе знатний! Я спершу навіть вирішила, що ти купець, а сюди просто випадково забрів. А свою історію ти мені розкажи. Це для мене така радість, що краще й не придумаєш! І чим довше вона буде, тим краще. Але спершу супу поїж, а я поки сяду як слід і приготуюся слухати.
— По правді, я оповідач не справжній, — сказав він, ласкаво їй усміхаючись, — але одна цікава історія для тебе у мене точно знайдеться. — І він, швидко покінчивши з супом, почав розповідати, а Гифт уважно його слухала, влаштувавшись поруч зі своїм вічним шиттям.
— У Внутрішньому морі, на Острові Мудрих, або на острові Рок, де вчать усіх видів магії та чаклунства, є дев'ять Майстрів… — почав Хок, і Гифт навіть очі закрила від задоволення.
Він перерахував їх всіх: Майстра Спритна Рука і Майстра Травника, Майстра Заклинателя і Майстра Доріг, Майстра Вітрів і Майстра Регента, Майстра Ономатета і Майстра Метаморфоз, а також Майстра Воріт.
— Особливо небезпечними можуть виявитися ті мистецтва, яким вчать Метаморфоз і Заклинатель, — продовжував Хок. — Може, ти щось чула про мистецтво Справжніх Перетворень? Іноді навіть звичайнісінький чаклун вміє створити ілюзію, або ненадовго перетворити одну річ в іншу, або змінити власне обличчя. Ти ніколи цього не бачила, господине?
— Ні, тільки чула, що таке буває, - прошепотіла вона.
— А деякі відьми і чаклуни запевняють, що здатні закликати мертвих або говорити їх устами. Скажуть таке, наприклад, батькам померлої дитини, які по ній плачуть і побиваються, і ось в хатині відьми, в повній темряві, нещасні батьки раптом чують, як плаче або сміється їх дитя…
Вона кивнула.
— Але це всього лише ілюзії, так звані Закляття подібності. Правда, є й інші, Справжні закляття, за допомогою яких дійсно можна змінювати свій вигляд і тіло, а також — закликати до себе живих і мертвих. Але цими закляттями може користуватися тільки справжній чарівник, і вони можуть з часом стати для нього страшним спокусою. Адже це так чудово, літати в небесах на крилах, як сокіл і бачити далеко під собою землю!.. Ну а вміння закликати до себе людей і їхні душі, засноване на знанні Справжніх імен, дає велику владу над людьми! Бо знати Справжнє ім'я людини — значить вже володіти над нею владою, як ти, напевно, і сама знаєш, господине. Мистецтво Майстра Заклинателя полягає, перш за все, саме в цьому. І як це прекрасно і дивно, коли чарівник здатний викликати образ або душу когось, давно померлого, наприклад, побачити Ельфаран в садах острова Солеа такою, якою її колись побачив Морред…