Темніло в очах, і нерухоме сонце на поверхні води здавалося чорним.
Глоба зустрів його появу з пакунком у руках вигуком, але Вася нічого не чув. Тримаючись за борт, він хапав ротом повітря, намагаючись вдихнути його якомога глибше, якомога більше.
Глоба вже не звертав на Васю ніякої уваги: він вирвав у нього з рук пакунок, швидко кинув його на лаву шлюпки, каблуком оббив гострі черепашки, розірвав стару прогумовану матерію, і на світ з’явився невеличкий, потемнілий від часу портфель.
Глоба був такий радий, що навіть не помітив, як вліз у шлюпку Вася. Хлопець уже віддихався. Личко його, раніше сине від задухи, вже стало, як звичайно, рожевим. Зараз він хотів бачити скрипку, ту саму скрипку, що за неї йому довелося пережити стільки страшних хвилин.
Алє перед Глобою на лаві замість скрипки лежав невеличкий портфель крокодилової шкіри, і нічого схожого на скрипку в човні більше не було.
Від обурення Вася немов скам’янів. Застиглими оченятами він дивився, як Глоба, поспішаючи, розкрив портфель і витяг з нього трохи пожовклі папери.
Він розбирав і розкладав їх радісно і з нетерпінням. У нього в руках Вася побачив велике фото. На ньому молодий Глоба стояв на повний зріст. Він був знятий в офіцерській формі. Побачивши це, Вася тихо охнув
— Де ж скрипка? — сказав він, наближаючись до Глоби. — Де ж скрипка?
— Мовчи, щеня! — навіть не повертаючи голови, відповів Глоба.
У Васі аж дух захопило від обурення. Значить, цей Глоба підло дурив його? Замість скрипки він примусив дістати якісь документи!
На хвилину Вася розгубився, не знаючи, що діяти. Ніколи ніякої скрипки на яхті не було, а Глоба просто використав його вміння добре пірнати й плавати під водою! Раптом Васі спало на думку, що цей офіцер Глоба, мабуть, робив колись страшні злочини, а тепер він сам, піонер Вася, допоміг йому.
Від образи й болю Вася мало не заплакав.
Глоба, не звертаючи на нього уваги, заховав фото, гадаючи, що хлопець не встиг його роздивитися, і продовжував тремтячими руками перебирати папери. Кожного з них було цілком досить, щоб з головою викрити контррозвідника Глобу. Він мусив їх спалити негайно, як тільки прибуле на берег.
— Ви мене обдурили! — сказав Вася, відчуваючи, як ридання стискають йому горло. — Ви мене обдурили!..
На цей раз Глоба здивовано позирнув голову. У тоні, яким було сказано останні слова, ясно почулася погроза.
— Ти бачив фотографій? — насторожено, повагом спитав Глоба, повертаючись до корми, де сидів все ще роздягнений Вася.
— Бачив! — зухвало виловів хлопець, і Глоба здригнувся, — бачив і знаю хто ви такий. Ви — падлюка і білий офіцер. Сьогодні про це знатимуть чисто всі.
Металеві нотки зазвучали у Васиному голосі. Він дивився Глобі прямо в очі.
Глоба зробив крок до нього, і в ту ж мить Вася скочив на борт шлюпки.
— Ага, злякався?
Глоба не відповів. Не зводячи з Васі важкого погляду, він пересотупив через лаву. Обличчя і очі почервонили, налилися кров'ю і весь він був такий страшний, що Вася, ні секунди не вагаючись, кинувся в море і поплив. Не відв’язаний мотуз, з шарудінням тручись об борт, потягся за ним. Другим кінцем він був прив'язаний до лави на шлюпці.
Глоба опустив руку у глибоку кишеню своїх широких штанів і витяг маленький револьвер.
Синя сталь блиснула проти сонця, і коли Васина головка показалася з води, Глоба вистрілив. Шлюпка хитнулася. Гучна луна відбилася від скелі Дельфін, і чайки знову злетіли в повітря білосніжною галасливою зграєю.
Розділ чотирнадцятий
Гоночний човен водної станції клубу «Юних піонерів» легко відплив від пристані.
Ніна Іванова сиділа на задній лаві, тримаючи в руках два довгі мотузки від стерна. Андрюша Кравченко і Гриша Глузберг сиділи на веслах, а на носі лежав, намагаючись дотримуватись рівноваги і не розхитувати човен, Вітя Огрінчук.
Гриша Глузберг веслував рітмично й поважно, так само, як робив він усякої інші справи. Андрюша Кравченко нервувався, кожної хвилини обертався назад, хитав човен і цим викликав справедливі нарікання Гриші і Ніни.
Розрізаючи носом невеличкі хвилі, човен швидко посувався вперед.
Вони виїхали з бухти через широкі ворота і повернули праворуч, туди, де за невисоким рогом здіймалася скеля Дельфін.
Піонери почували на собі велику відповідальність, і тому розмов на човні майже не було. Тільки пустотливий Огрійчук весь час опускав руку у воду, бризкав на Грйшу, але Глузберг вирішив не звертати на нього уваги. Розмова на човні якось не клеїлася. Кожної хвилини могли трапитися зовсім незвичайні події. Дивувало те, що ніде не було видно човна, в якому їхали Глоба і Вася. Адже Андрюш ясно чув учора, як Глоба замовив човна на дев’яту годину.