— А де цей сховок?
— Не знаю. Я все обшукав. Він десь на видноті. Ти допоможеш мені?
— Так, — сказала Янтарина. — Я теж маю прочитати чарівну книжку.
Вони обійшли весь замок. Зазирнули до каплички, зброярні, підвалів, катівні, кухні, бальної зали і спальні, обнишпорили всі горища і відкриті баштові майданчики, коридори, галереї і сходи. Зазирнули до лікаря: він змішував зела і навіть не почув, як рипнули двері.
— Може, книжка далеко від замку? Або її взагалі знищили? — спитала Янтарина.
— Та ні, — сказав Чес. — Книжку мусять зберігати в самісінькому центрі королівського замку. Її неможливо знищити, як і будь-які чари.
— А в бібліотеці ти шукав? — спитала Янтарина.
— Та що ти? Хто ж ховатиме книжку серед інших книжок? Тим паче, що до бібліотеки після обвалу ніхто не ходить. — Він проказав це, помовчав і насупився. — Як же я сам не здогадався!
Ледве відчинивши перехняблені важкі двері, вони увійшли до величезної зали, від підлоги до стелі напханої стосами книжок. Здоровенні фоліанти, пожовклі аркуші, сувої, пергаменти, гравюри, карти далеких країн, старовинні документи з гербовими печатками, вірчі грамоти і списки запрошених на бал — усе впереміш лежало і стояло на полицях, на підлозі в ящиках, поїдених жуками і протрухлявілих від старості. Обвалені балки і перекриття, шматки тиньку і фресок зі стелі, пилюка й павутиння, запах старого паперу. І мільйони книжок.
— Де її тут шукати? — Чес розвів руками.
Крізь сіру, брудну бібліотечну шибку було видно червоне західне небо.
— Сонце сідає, — сказала Янтарина. — Скоро повернеться король.
— Ет, мав би я шматочок замовленого бурштину… — сказав Чес.
— Нащо?
— Хіба ти не знаєш? Бурштин допомагає знайти загублену річ. Коли до неї далеко, він тьмяніє, а близько — яскраво спалахує.
— Але ж ми не губили книжку.
— Зате хочемо її знайти! Байдуже, все одно в нас немає бурштину.
— Є. — Янтарина зняла з шиї золотого ланцюжка. — Це подарунок моєї мами. Я ношу його з самого народження.
Бурштиновий шматок був зовсім тьмавий, темно-жовтий, з чорними цятками.
— Дивися, він починає світитися! — вигукнув Чес, коли вони з Янтариною зайшли в темний куток бібліотеки. — Він палахкотить щораз яскравіше! Ми підходимо до неї!
Під стосом погризених мишами паперів лежала книжка — в оправі з темно-червоної шкіри, зі срібними кутиками й посрібленим замочком.
— То це і є ключ від книжки! — сказав Чес. — Книжка відмикається, мов скринька!
Він витяг ключ, але не поспішав відчиняти. Наче боявся.
— Ти чого? — спитала Янтарина.
Він узяв її руку.
— Доки ми не прочитали правду про себе, Янтарино, я хочу сказати… — Він замовк.
— Що?
— Мені завжди хотілося наблизитись до тебе так, щоб відчути запах твого волосся. Можна?
— Пізніше, — сказала Янтарина. — Спершу прочитаємо книжку.
— Тоді ми будемо зовсім інші.
— Читай!
Якось на полюванні король отруївся водою з лісової криниці. Усі відомі протиотрути не допомогли, трійло просочилося в кров і розтеклося по всьому тілу. Король помирав у страшних муках, аж раптом спалахом чорного вогню з'явився в його кімнаті Чорний Мандрівник — проклятий чарівник, який не може затриматися в одному місці довше, ніж на добу. Прокляття жене його від хати до хати, від країни до країни, і ніде він не може знайти прихистку.
— Помираєш? — запитав Мандрівник короля. — Я знаю засіб від смертельної отрути.
— Звідки ти знаєш, що я помираю? — спитав король.
— Мені відкрито минуле, теперішнє і майбутнє, — сказав чарівник. — Що ти мені даси, якщо я врятую твоє життя?
— Усе, що попросиш! Слово короля!
— Якщо обдуриш, я заберу її, — сказав Мандрівник, і в кімнаті, охоплена сяйвом, з'явилась дівчина. Дівчина була дуже вродлива: розпущене золотаве волосся, зелені очі. Але погляд був порожній.
— Якась вона спляча, — зауважив король.
— Зачарована, звичайно, — відповів чарівник. — Що ж ти хочеш? Я викрав її з рідного дому проти її волі.
— Я чогось не розумію. Це вона мене порятує від смерті?
— Так. Ця дівчина безсмертна. І вона робить безсмертним першого, хто побачить її після сходу сонця. Щоправда, це безсмертя триватиме лише добу, до наступного сходу.
— Щоб не померти, я мушу дивитись на неї щоранку, — сказав король. — Чудово, я одружуся з нею.
— Усе не так просто, — вів Чорний Мандрівник. — Коли вона народить дитину, її дар щезне, якщо народиться хлопчик, або перейде до дочки.