Цей французький астроном нагадував собаку на сіні: тримав украй важливу для Уїлсона інформацію при собі й не бажав ані на йоту поступатися нею. Британець уже отримав дві категоричні відмови, намагаючись хоч якось підібратися до таких бажаних документів. Спочатку він звернувся до Лакомба особисто, додавши до свого прохання подарунки та лестощі, — і отримав чемну відмову. Потім до француза було виряджено асистента вченого, Патрика О’Ніла, — і цього разу відмова прозвучала набагато жорсткіше. Тож тепер у нього залишався останній, вирішальний шанс.
У холі нікого не було, тому ніхто не помітив Уїлсона, коли він підіймався на другий поверх. Сходи було заслано килимом, тому професор крокував практично нечутно. Дійшовши майже до самого верху, титулований астроном прислухався. Звідкілясь долинала музика. Він обережно пройшов коридором і, нарешті, опинився перед дверима апартаментів Лакомба. Музика чулася з кабінету: там грав грамофон. Вальс «Голубий Дунай» Йоганна Штрауса, як це не дивно, мав серед астрономів велику популярність. Схоже було на те, що Лакомб із головою поринув у роботу.
І годі Уїлсон прийняв рішення. «Де вже там помітити невелику крадіжку?», — умовляв він сам себе.
Він обережно наблизився до дверей, поклав руку на ручку замка і легенько натиснув. Не зачинено. Прочинивши двері, він обережно зазирнув усередину. Спальню й гардеробну Лакомба було освітлено тільки вузенькою смужкою світла, що виходило з кабінету. Уїлсон прослизнув до кімнати й причинив за собою двері. Поки що все гаразд. Крізь вузьку шпарину він міг бачити, що Лакомб усе ще перебуває в кабінеті. Вчений зосереджено схилився над столом. Здається, чистить лінзи свого телескопа, витягаючи їх одну за одною з кріплень і поліруючи м’якою ганчірочкою. А при цьому ще й весело насвистує мелодію вальсу.
Уїлсон обдивився навколо себе. Він знав, що французький астроном зберігає документи в довгастій дерев’яній скриньці. На численних полицях стояли тільки книжки та зоряні карти. Можливо, скриньку заховано в платтяній шафі?
Він нечутно прокрався до важкої шафи з червоного дерева й відчинив її. Дверцята рипнули, і Уїлсон затамував подих. Втім, Лакомб усе одно б нічого не почув. Музика так само звучала з грамофона й заглушала інші звуки. Англієць почав поспіхом ритися в надрах шафи. Нічого нема… Самі лише сорочки, штани й сюртуки… Та які старомодні! Страшне! Як таке можна сьогодні начепити на себе?
Уїлсон з огидою зачинив шафу. Та де ж ця бісова скринька? А, може, вона в кабінеті? Якщо так, то він матиме серйозні проблеми.
Він знову почав крастися до прочинених дверей. Та, минаючи ліжко, раптом помітив, як під матрацом щось зблиснуло. Гладенька відполірована горіхова кришечка з начищеними латунними петлями. Уїлсон присів і оглянув знахідку. От клятий жабоїд! Це ж треба таке вигадати — ховати скриньку під матрацом, наче тут хтось має намір його пограбувати!
Британець посміхнувся. Ці французи схильні драматизувати події!
Він витяг скриньку і відкрив її. Всередині лежали три густо списані аркушики паперу. Єдиний доказ того, що легендарний метеорит, називаний «Скляним прокляттям», існує насправді. Уїлсон задоволено кивнув, вийняв документи, сховав до кишені й уже намірився було зачинити скриньку, коли в кімнаті спалахнуло світло.
— Мені вчувся якийсь шум!
У широко відчинених дверях спальні стояв Франсуа Лакомб, поставивши руки в боки.
— Чи можу я поцікавитися, що ви тут робите, шановний мсьє Вільсьєн? — Лакомб вимовив ім’я вченого на французький манер, ніби навмисне викрививши його.
— А ви як гадаєте?
— Саме так, як воно є й насправді, — відповів француз. — Я лише хотів переконатися, що не здійсню помилки, якщо викличу поліцію.
— На це вам не варто дуже розраховувати, — Уїлсон випростався й обтрусив штани. — На Різдво тут майже нікого не залишається, а Філбі, тутешній швейцар, уже надто старий і не зможе вам нічим допомогти.
Обличчя Лакомба спохмурніло.
— Негайно поверніть мені всі папери й забирайтеся геть звідси!
— Здається, ви не зовсім правильно все зрозуміли. Мені потрібні ці записи, тож я заберу їх із собою, хай там як. Ви припустилися серйозної помилки, приховуючи їх від мене. Замість спільника ви нажили собі ворога в країні, яка не дуже переймається підтриманням добрих дипломатичних стосунків із Францією.
— Ви мені загрожуєте? — Лакомб побуряковів від люті. — В апартаментах, що їх надала мені Британська академія? Стережіться, пане, кажу вам! — Він стрімко метнувся до полиці й схопив із неї свій палаш — різновид шпаги з широким, загостреним з обох боків клинком. Блискавичним рухом Лакомб вихопив зброю з піхов і спрямував її вістря просто на британця. — А тепер вам доведеться повернути те, що належить мені по праву.
Уїлсон хижо усміхнувся й розстебнув пальто. На боці професора зблиснув ефес його шпаги.
Очі вченого-француза стали круглими від здивування. Мабуть, він зрозумів, що самими лише загрозами справу не вирішити.
— Прошу вас, мсьє, схаменіться!
Усмішка застигла на вустах Уїлсона. Він неквапливо витяг шпагу з піхов — і обидва клинки зіткнулися з сухим брязкотом.
— Маю застерегти вас, мсьє! — прошипів Лакомб. — За Наполеона Третього я отримав офіцерський патент і брав участь у битві при Седані в 1870 році!
— Це в тому самому посміховиську, коли французів ущент розгромили прусаки під акомпанемент труб і литавр, якщо не помиляюся, — зауважив Уїлсон. — Та й відтоді вже минуло понад двадцять років. Мабуть, і шпагу вашу ржа поїла за цей час?
Він зробив короткий випад і повернувся на вихідну позицію.
— Ваші рефлекси ще нівроку, — констатував він. — Що ж, хотілося б мені бачити, скільки ви протримаєтеся. До бою! — Він зайняв бойову позицію.
Уїлсон досить непогано знав історію виникнення фехтування, види фехтувальної зброї і ті прийоми, які застосовують у бою офіцери французької армії. Лакомб спробував дістати його на відстані, не сходячись упритул. Випад — крок назад. Випад — крок назад. Досить витончений прийом, і на відкритій місцевості він був би цілком ефективним і доцільним, проте в тісному приміщенні не спрацьовував. Уїлсон же, навпаки, підпустив супротивника якомога ближче, очікуючи слушної нагоди, щоб завдати нищівного удару. Нарешті, він зробив несподіваний крок уперед, описав шпагою дугу і здійснив глибокий випад у бік супротивника. Лакомб позадкував, наштовхнувся на стілець і втратив рівновагу. Щоб виправити свою помилку, він скочив на ноги й відступив до суміжної кімнати.
У свої сорок п’ять років він був іще досить жвавим, проте сили й дихання йому вже явно не вистачало. А саме цього в Уїлсона було вдосталь, і він уже наладнався вибити клинок із руки Лакомба. Британець зробив новий випад, але промахнувся, і його клинок обрушився на розібраний телескоп, що стояв на столі. Лакомб завив від люті й кинувся на Уїлсона, безладно вимахуючи своєю короткою шпагою і бажаючи лише одного — помститися за зіпсований унікальний прилад. Тепер його випади зробилися марними й непередбачуваними. Уїлсон парирував їх, відхиляючись то в один, то в інший бік, щоб уже остаточно виснажити супротивника.
Далі все сталося з блискавичною швидкістю.
Франсуа Лакомб кинувся в атаку, спіткнувся й одразу ж наштовхнувся на клинок Уїлсона. Гортанно скрикнувши, француз заточився і впав на підлогу. Шпага британця простромила йому груди.
Уїлсон витяг клинок, витер його об штани Лакомба й поклав у піхви. А потім, навіть не глянувши на супротивника, відчинив двері.
На порозі стояв швейцар Філбі, втупившись у нього широко відкритими від страху очима.
— Сер Уїлсон? — Він подивився на француза, котрий лежав на підлозі. — Я почув якийсь шум… Боже милий, що тут сталося?
— Справа честі, — відповів астроном. — Ми бесідували, і мсьє Лакомб раптом почав верзти казна-що — він насмілився зачепити честь нашої королеви. Я попросив його взяти свої слова назад, та він відмовився. Довелося вжити крайніх заходів.