Оскільки Філлмор завжди знав, що було в межах можливого, й не мав жодних особистих прихильностей, то без особливої напруги переживав зміни політичного клімату та породжені ними уряди. Хвилі, що змивали інших, підносили його вгору. Такі люди, як він, були потрібні за будь-яких обставин — у монархіях, республіках, диктатурах якого завгодно ґатунку. Поки я знайшов собі місце серед кола вузьких спеціалістів, де мене принаймні терпіли, він був незамінним фахівцем для можновладців. Типи, які лише недавно потрапили у владу, часто були подібні на розбійників, що захопили локомотив, численні важелі управління якого збивали їх з пантелику. Поки вони стоять і розводять руками, з'являються такі фахівці, як Філлмор, й показують, як керувати важелями. Лунає свист, і всі колеса, що були застигли в нерухомості, раптом починали котитися. На таких людях якраз і тримається ланцюжок зміни влади, продовження функціонування, без них будь-яка революція загрузла б у болоті, залишилась би лише сама бездіяльність разом з балаканиною.
Певна річ, давні товариші Філлмора вважали його перебіжчиком, тоді як він мав їх за блазнів. Напевне, не обійшлося й без оптичної ілюзії, адже Філлмор тримався свого місця, він залишався вірним собі, як прототип духу часу, який зачіпав усіх, і через якого проходили всі зміни. Він також мусив бути особливо затятим. При цій нагоді я думаю про таких, як Талейран[26], як Бернадот[27]. Проте він був позбавлений їхнього шарму та життєвої радості. Він навіть не дбав про добру кухню — я можу про це судити, оскільки він хотів «дотримуватися традиції» й часом запрошував до себе на обід давніх товаришів по службі. Там збиралися всі, хто втрапив у якусь халепу, й заливалися дешевим вином та напихались огидною американською їжею. І так було щоразу, тож якщо комусь справді була потрібна допомога, краще було йти до Твіннінґса.
З усього цього можна зробити висновок, що Філлмор був людиною, цілковито позбавленою фантазії, адже той, хто завжди знає, що є можливим, ніколи не займається абсурдними та неможливими речами. Це завжди було моєю помилкою — ніколи не задовольнятися запропонованим меню, весь час прагнути неможливого. Всі теорії, які пояснювали, чому світ є таким, яким він є, й чому він не може бути інакшим, здавна викликали в мене такий паскудний настрій, що більше пасував би в'язневі, який у тьмяній камері вивчає тюремний статут. Навіть у того, хто народився в такій камері й ніколи не бачив ні зірок, ні моря, ні лісів, у глибині душі має бути уявлення про позачасову свободу у безмежному просторі.
А тим часом моя нещаслива зірка присудила мені народитися в часи, коли панувала мода на все чітко обмежене й точно прораховане. І не лише в політиці панував стиль авторитарної та переважно брутальної певності. Серед цих масивів обмеженості Філлмор зайняв одну з найвищих вершин з чудовою панорамою. Маю зізнатися, що я тривалий час належав до тих, хто захоплювався таким видом інтелігентності та вважав, — особливо в той час, коли я займався інспекцією танків, — що з нею можна багато чого досягти. І нехай мої висновки — то висновки людини, якій нелегко посісти двозначну посаду, а проте яка своїх товаришів завжди описує у захопливих тонах. Але, зрештою, хай судять інші. Філлмор постійно пожинав славу і опублікував свої мемуари. Оскільки все в нього було прораховано, то ця публікація, безперечно, мала стати початком нового відтинку його кар'єри. У наш час удатний генерал, маршал, що тріумфує, обравши правильний бік, може розраховувати на найвищі посади у промисловості та політиці. Це належало до парадоксальних проявів нашого часу, в якому військовим не було місця.
Якщо Цаппароні увесь дообідній час провів за читанням мемуарів цього чоловіка, то вочевидь не йшлося про просте гаяння часу. Але який висновок мені слід зробити щодо його читання? А йшлося ось про що.
10
На самому початку Цаппароні натрапив на одне місце, яке стосувалося становлення епохи світових воєн. Філлмор згадував про великі втрати перших днів війни, які він частково пояснював недосвідченістю війська. Ці втрати зокрема виникли через те, що супротивник викидав білий прапор, та зразу відкривав вогонь, щойно легковажні вояки виходили з-під прикриття й починали наближатися. Цаппароні хотів знати, чи я був свідком подібного та чи йдеться тут про типову військову хитрість.
26
Шарль Моріс де Талейран-Перігор (1754—1838) — найвизначніший французький політик і дипломат під час Французької революції, Наполеонівських воєн та Віденського конгресу.
27
Жан-Батист Жуль Бернадот (1763—1844) — французький маршал Імперії, шведський головнокомандувач, король Швеції та король Норвегії.