Розмір привертав увагу менше, ніж могло б здатися, оскільки істоти були цілком прозорі. Про те, як вони виглядають, я міг здогадуватися лиш з відблисків, які створювалися під час їхніх рухів у сонячному промінні. Але коли така істота опинялася, як оце тепер, перед квіткою польової берізки, застромивши в неї свій хоботок, що мав форму скляного зонда, вона здавалася невидимою.
Вигляд цих істот так захопив мене, що я на мить забув про час і місце, де я перебував. Таке подивування охоплює нас під час демонстрації машини, форма чи рух якої є реалізацією нової ідеї. Якби перенести магічним чином людину доби бідермаєра[34] на одне з наших перехресть, то дорожній рух безперечно спантеличив би її. Та після здивування, яке тривало б певний час, людина почала б поступово усвідомлювати й систематизувати своє оточення. Вона почала б відрізняти мотоцикли від легкових та вантажних автомобілів.
Так було й зі мною, коли я збагнув, що в мене перед очима не новий вид комах, а механізми. Цей клятий Цаппароні взявся й тут імітувати природу чи радше спробував удосконалити її, довершити, скорочуючи й прискорюючи виробничі процеси. Я старанно крутив біноклем, щоб устежити за істотами, що шугали довкола, ніби випущені з катапульти діаманти. Прислухавшись, я почув їхнє легке посвистування, яке на мить ставало гучнішим, коли вони різко гальмували перед квіткою. А внизу, біля вуликів, які тепер стояли на сонці, посвистування перетворювалося на суцільне безперервне гудіння. Все було дуже точно продумано, щоб запобігти зіткненням там, де збиралися цілі зграї автоматів, перш ніж вони залітали всередину вуликів.
Маю визнати, що я спостерігав за цими маневрами із захопленням, яке викликають кмітливі технічні рішення. Це захоплення є водночас усвідомленням: бути серед посвячених, перед нашим духом тріумфував інший дух. Захоплення стало ще більшим, коли я зауважив, що Цаппароні працював з різними системами. Я помітив різні моделі, різні рої автоматів, що снували полем та над кущами. Особливо потужні комахи мали цілу батарею хоботків, які занурювали в суцвіття зонтичних та цвіт винограду. Інші були оснащені механічними мацачками, які ніжно охоплювали квітку, щоб витиснути з неї нектар. Деякі апарати залишалися для мене загадкою. Очевидно, цей закуток служив Цаппароні дослідним полем для його блискучих ідей.
Поки я насолоджувався цим видовищем, час збігав. Поступово я починав розуміти будову, сутність самої системи. Вулики були виставлені довгою вервечкою вздовж муру. Зовні вони переважно мали звичайний вигляд, деякі були прозорі й, здавалося, були зроблені з того ж матеріалу, що й штучні бджоли. У старих вуликах були звичайні бджоли. Можливо, їхні рої були своєрідним мірилом величини тріумфу над природою. Цаппароні, безперечно, порахував, скільки нектару збирає один рій за день, за годину, за секунду. І помістив справжніх бджіл на експериментальне поле поряд з автоматами.
У мене склалося враження, що справжні бджоли з їхньою допотопною ефективністю були цілком спантеличені, бо я часто бачив, як вони наближалися до квітки, яку перед цим обробляла скляна конкурентка, й відразу летіли геть. Натомість коли спершу на суцвіття сідала природна бджола, то там ще залишався десерт для іншої. З цього я зробив висновок, що створіння Цаппароні діяли раціональніше, тобто ґрунтовніше висмоктували нектар. Або ж, після того як у квітку проникав скляний зонд й висмоктував її життєдайні соки, квітку було запечатано?
Хай там як, та було очевидно, що тут Цаппароні реалізував ще один зі своїх дивовижних винаходів. Я почав спостерігати за рухом у скляних вуликах, який свідчив про високий ступінь методичності. Спроби розгадати секрети організації бджіл тривали століттями й не принесли очевидного результату аж до наших днів. Сидячи в альтанці, я добру годину розглядав бджіл Цаппароні й, здається, склав собі певне уявлення про це його відкриття.
На перший погляд, скляні вулики відрізнялися від старих значно більшою кількістю вічок. Вони скидалися не так на вулик, як на автоматичну телефонну станцію. Власне, це не були звичайні вічка для бджіл, оскільки ці істоти не проникали всередину. Я не бачив, щоб вони десь відпочивали, зупинялися чи приземлялися, оскільки були безперервно в роботі. Але до вуликів вони не потикалися.