Технічним критиком сьогодні може бути кожен хлопчик, якому подарували велосипед. Що ж до мене, то мій критичний погляд сформувався в ті роки, коли я займався інспекцією танків. Там завжди знаходилося щось таке, про що слід було посперечатися, і на заводах я вже мав реноме людини, яка постійно вимагає неможливого. Основний розрахунок таких конструкцій є доволі простий — вони мають на меті якомога досконаліше розподілити їхній потенціал на вогонь, рух та безпеку. Кожен із цих факторів можна посилити лише за рахунок інших. Безпека стоїть на останньому місці, кошти не відіграють ролі, так само, як і комфорт. Тоді як в автомобілях усе геть інакше: тут кошти, безпека й комфорт стоять на першому місці. Вимоги висуваються лише щодо швидкості, яку можна вважати одним із принципів нашого часу. Тож на її вівтар приносять жертви не лише у військовий, але і в мирний час.
А щодо апаратів Цаппароні, то після першого подиву зразу виникало питання коштів. Скляні бджоли створювали враження автоматів класу люкс — я припускав, що кожна з них коштувала не менше, ніж легковий автомобіль, а то й цілий літак. Безперечно, після випробовувань Цаппароні запустить їх у серійне виробництво, як то було з усіма його винаходами. Очевидно, лише з одним таким роєм чи, можливо, навіть з однією скляною бджолою погожого весняного дня він міг зібрати більше меду, ніж рій звичайних бджіл за рік. Напевне, вони могли працювати в дощ і вночі. Але який сенс у цих прибутках порівняно з велетенськими затратами?
Гаразд, мед — смачний продукт, та якщо підвищувати тут ефективність, то це справа не автоматів, а насамперед хімії. Я згадав про лабораторії, які бачив у Провансі, зокрема в Ґрассі, де з мільйонів квіток добувають ароматичну речовину. Там були цілі ліси диких помаранчів, поля фіалок і тубероз та пагорби маквісу, порослі лавандою. За подібною технологією можна було б отримувати й мед. Луги можна було б експлуатувати за зразком вугільних пластів, з яких добувають не лише паливо, а ще й безліч хімікалій: есенцій, фарб, різноманітних медичних препаратів, навіть волокна павутини. Мене дивує, чому досі ніхто не зреалізував цієї ідеї.
Звісно, питання коштів Цаппароні давно вже зважив, бо інакше то був би перший мільярдер, який не вдавався б до найжорсткішого обрахунку. Деякі вже зрозуміли на власному гіркому досвіді, як добре заможні люди дбають про кожну копійку. Вони не стали б заможними, якби не мали такого хисту до економії.
Тож слід було припустити, що система скляних апаратів мала свій сенс, який виходив за рамки звичайного економічного розрахунку. Це могла бути іграшка набоба[35], якою він милувався, коли повертався з гольфу чи з рибалки. В технічну добу технічними були й іграшки. Навіть мільйонери доводили себе до банкрутства подібними цяцьками. Під час гри людина забуває про гаманець.
Проте це припущення було маловірогідним, адже якби Цаппароні хотів витрачати час і гроші на різні дрібні задоволення, то міг би звернутися, приміром, до кінематографа. Кіностудія «Цаппароні-фільм» була одним з його улюблених дітищ. Там він зважувався на експерименти, які будь-кого іншого вже б пустили по світу. Безперечно, сама ідея замінити акторів автоматами була не нова й уже не раз випробовулася в кіно. При цьому ні в кого не викликало сумніву, що перед ним автомати, тож експерименти обмежилися сферами казкового та гротескного, основними ефектами лялькового театру та давнього laterna magica[36]. Натомість Цаппароні хотів втілити у життя автомати, як їх собі уявляли Альберт Великий[37] та Реґіомонтан[38]. Він хотів створити штучних людей в натуральну величину, які б мали подобу справжньої людини. Над цими ідеями всі сміялися й висловлювали обурення ними, оголосивши недолугими вигадками ексцентрика.
Проте всі таки помилилися, оскільки вже перший екземпляр викликав справжній фурор. То був ляльковий театр класу люкс, без ляльководів і без дротів, то була прем'єра не лише нової п'єси, але й нового мистецтва. І хоча фігури трохи відрізнялися від справжніх людей, проте радше в позитивний бік. Обличчя були просвітленішими, бездоганнішими, очі мали більший розріз й нагадували коштовні камені, рухи були плавніші, шляхетніші, а в моменти збудження різкіші й швидші, ніж в реальності. І навіть огидне, анормальне набуло нового, збудного й жахнішого та водночас захопливішого виду. Калібан, Шейлок, горбань із Нотр-Дама, яких продемонстрував Цаппароні, не могли бути зачаті в жодному ліжку, їх не могла б народити жодна справжня жінка, хай би які відхилення вона мала. Поряд з цими фігурами можна було уявити лише цілком фантастичних істот, таких як Ґоліаф[39], Карлик Ніс[40], архіваріус Ліндгорст[41], янгол-провісник, крізь чиє прозоре тіло й крила проглядають предмети.
36
Laterna magica (лат. досл. чарівний ліхтар) — апарат для проекції зображень, поширений у XVII—XX ст. Laterna magica є значущим етапом в історії розвитку кінематографа.
37
Святий Альберт Великий, при народженні Альберт фон Больштедт (бл. 1193—1280) — німецький католицький теолог і природознавець, наставник Томи Аквінського, представник ортодоксальної схоластики.
38
Реґіомонтан (1436—1476) — видатний німецький математик, астроном, астролог, конструктор астрономічних інструментів, видавець, перекладач і католицький єпископ.
41
Архіваріус Ліндгорст — загадковий персонаж повісті Ернста Теодора Амадея Гофмана «Золотий горнець».