— Гаразд, тоді не зчиняй скандалу через другорядні речі.
— Другорядні — для тебе…
— Другорядні, — мовила з притиском твердим голосом Габрієла, — якщо порівняти з тим, що хочуть учинити: провезти дядька Рамона як представника землевласників.
— А він хто — не землевласник?
— Але ж є й інші.
— …і не експлуатує пеонів?
— Знову ти зі своїми ідеями. Цікаво, аж нікуди.
— Цікаво те, що Різник, якого ти зневажаєш, проти того, щоб провозили дядька Рамона.
— Що тут у вас діється? Про що ви? — спитала донья Софія, заходячи до кімнати зі щойно купленими в аптеці ліками.
— Та нічого, мамо, — відповіла Грела, а Трояно обвів неспокійним поглядом півтемну кімнату й спинив погляд на пляшечках з мікстурами, що їх мати виставляла на стіл.
— Цікаво виходить, — провадила далі Грела, коли донья Софія вийшла, — внук і нащадок перуанських конярів і різників виступає проти того, щоб дядька Рамона провезли серед отих манекенів, та й взагалі не схвалює воза «Жахи християнства», а ти, освічена людина, із шляхетної родини, яка носить горде прізвище Монтемайор-і-Гуаль, висловлюєш свою згоду і ладен спокійно сприйняти глум, що його хочуть вчинити деякі людці. Тільки ж, бач, твої ідеї…
— То ти схвалюєш стосунки Ани Хулії й Тантаніса!
— Чого я не схвалюю, так це «Жахів християнства» — карикатури, яка дискредитує твою родину, твій соціальний клас і нас взагалі. Я не схвалюю того, як намагаються зобразити становище, в якому перебувають пеони. Тільки ж твої ідеї…
— Запевняю тебе, Грело, що дядько Рамон не стоятиме на возі.
— Тантаніс теж, — о боже, ну й прізвище, Тан-та-ніс, — ручався Ані Хулії…
— A-а, то вони вже заручені…
— Не блазнюй!
— І виконає свою обіцянку так, як виконує клятву, дану перед підготовчим комітетом, — не розголошувати нічого, що обговорюється на засіданнях. Але найгірше те, що я не можу його виказати, викрити його зраду, і то через Ану Хулію. Бо це кинуло б тінь на сестру.
Габрієла мовчала, а брат, у якого знову почався напад пропасниці і який насилу стримувався, щоб не зацокотіти зубами, сказав:
— Бракує мужності, бракує твердості характеру… Які голосні слова. А, по суті, йдеться тільки про таку собі жартівливу витівку під час студентського свята.
— Ви б хотіли, щоб ми під час вашого свята мовчки сприймали все, пов’язане з вашими ідеями. Глузування з церкви, кепкування з символів батьківщини, випади проти шляхетних родин…
— Але ж усе це жарти…
— Жарти, жарти, — гірко повторила Грела. В цей час повернулася мати з ложкою, щоб дати Трояно ліків.
— От балакуни, — зауважила вона, наливаючи в столову ложку молочно-білу пекучу, гірку рідину. — Доню, подай-но оту склянку. Нехай твій братик прополосне рота після ліків.
І поки той, над силу ковтнувши липку рідину, прополіскував рота, донья Софія спитала:
— Про що ви тут розмовляли?
— Про демонстрацію, — відповіла Грела.
— Ту, що буде в п’ятницю?
— Так, у цю п’ятницю, — сказав Трояно.
— Ні, братику, — уточнила Габрієла, — ця, що буде, іще не скорботна п’ятниця. Скажи, мамо, коли тато був студентом, то він теж брав участь у демонстраціях? — різко спитала Грела.
— Ні, доню, тоді нічого такого не було. Все це почалося… Хоч, здається, так: він ще тоді був на факультеті.
— Агрономії, — засміявся Трояно.
— Не смійся, синку, твій батько вивчав право, а згодом присвятив себе сільському господарству. Здається мені, він іще був на факультеті, коли студенти постановили, що від скорботної п’ятниці в університеті не повинно бути лекцій, а коли на це не дали згоди, вони оголосили страйк і влаштували демонстрацію. Та ще й захопили один з трамваїв, що ходять Дев’ятим проспектом до площі Биків.
— Це тоді вбили…
— Еге ж, тоді поліція вбила студента.
— А ця дівчина, — мовив він, маючи на увазі свою сестру, — хоче, щоб ми не глузували з влади і не насміхалися з суспільства.
— Мені не подобається у ваших демонстраціях те, що ви глузуєте зі священиків. Цим ви ображаєте бога, а також бідного падре… тільки за те, що в нього, кажуть, багато будинків. — І, облишивши суперечку, ніжно мовила: — Ти спітнів, синку, але це краще, значно краще, що ти пітнієш від ліків. Може, завтра, як на те воля божа, ти вже будеш здоровий.
— Завтра я повинен бути на факультеті.
— Якщо тільки дозволить лікар… І то ж треба, щоб така пропасниця звалила дитину, — докинула донья Софія, звертаючись до дочки. — А все через Рамонову впертість. Надумав возити хлопця по болотах на полювання та риболовлю.