— Як іде підготовка до карнавалу? — спитала Флювія.
— Рікардо, мабуть, приніс новини, — висловив здогад Трояно.
— Жодної. Знаю те, що знають усі.
— А що знають члени підготовчого комітету? — з притиском спитала Флювія, дивлячись просто в очі Рікардо.
— Абсолютно нічого. Раніше в мене були знайомі в підготовчому комітеті, але цього року я навіть не знаю, хто до нього входить. Хай скаже Трояно. — І показав на хворого.
— Люди багато чого говорять…
— Люди, люди, — втрутилася донья Софія, випередивши Флювію, яка збиралася щось сказати, — то все хлопці та дівчата й вирішують: мовляв, буде так або так.
— Ні, мамо, мої викладачі — не хлопці та дівчата, але й вони говорять про маніфестацію — так вони називають свято. І найкраще в ньому — карнавал.
— А от і ні, — озвався Трояно. — Адже правда, скажи? — спитав він, повертаючись до Рікардо. — Карнавал — це дурощі, а демонстрація — річ серйозна.
— Гаразд, — мовила донья Софія, — хлопцям треба погомоніти. Прийшли не до нас, а до хворого.
— Так, так, до хворого, — повторила Флювія, виходячи слідом за матір’ю.
Коли вони лишилися самі, Трояно, приклавши пальця до вуст, показав, щоб Рікардо мовчав.
— Причини двері, та добре, — мовив він, — і підходь ближче, не бійся: малярія так не передається. Сядь ось тут, край ліжка. Треба говорити тихо, бо жінки завжди вештаються поблизу. В тебе немає сестер, а в мене, старий, їх аж три, і кожна страх яка допитлива та цікава. Хочуть усе знати про демонстрацію, про карнавал. Ну, то що нового в комітеті?
— На порядку денному бойова пісня студентів. Чув?
— Ні. Розкажи.
— Чиряк і Блощиця мають доручення. Кожен принесе свою.
— Бойова пісня, кажеш?
— Так, гімн.
— Браво! Мені подобається ця ідея.
— Цього року її співатимуть, піднімаючи прапор. Якщо встигнуть написати.
— А як посувається справа з возами?
— Призначено комісію. Я теж у ній.
— А мене в яку комісію записали?
— По збиранню фондів, старий: у тебе є до цього хист, і всі багачі — твої друзі. Тому хоч-не-хоч, а ти не маєш права хворіти.
— Завтра думаю встати. За цей час я не брався за науку, кодекси так і лежать нечитані, а найстрашніший із них — військовий. Чув такий старий прокльон: «Щоб тебе трясця вхопила»? А я додам: «І бодай тобі довелося вивчати військовий кодекс».
Рікардо запалив сигарету.
— Тобі не даю: ти куриш вишукані.
— У мене є, дякую. Що ти мені можеш дати, то це вогню. — І розпачливим тоном додав: — Дожився, не годен навіть сірника запалити: не можу тернути об коробку, хай йому біс!
— Якщо хочеш, я тобі залишу запальничку, хоча тобі й не варто було б курити.
— Кого ти бачив. Що говорять? Що робиться на вулиці? Мені цікаво знати, хто в якій комісії.
— Сама тільки фауна, старий. Попосмієшся, як скажу. Весь тваринний світ. У декоративній комісії — Ескобар — Мавпа, Сагастуме — Кішка, Леаль — Жаба, Ларіо — Індик та інша звірина.
Трояно сміявся, повторюючи:
— Мавпа… кішка… жаба… індик…
— У фейєрверковій комісії: Моралес — Щипавка, Естевес — Тритон, Лопес — Птах, Перес — Жеребець, Бенітес— Пума.
— А Змія не ввели?
— Як це не ввели: без нього вода не посвятиться, адже він приятель усіх піротехніків. А в бенкетній комісії двоє кривляк.
— Треба ж комусь іти з побожним виглядом, молячись і перебираючи чотки.
— Так, перебираючи чотки і б’ючи себе в груди.
— А хто випускатиме «І не введи нас у спокусу…»?
— У цій комісії залишився ти — отже, ти тепер у двох комісіях, — а також Вальє — Баламут. Блоха і…
— Тепер ми трохи загнуздаємо медиків, старий. А то животіють серед усяких там органів, гнійників, проносів і пишуть казна-що.
— Буває й дотепно.
— А як фармацевти?
— Є в усіх комісіях. Ну, я пішов, тобі потрібний спокій.
— А хто ще в комісії возів? Мене цікавить справа з моїм дядьком.
— Я, Сатир, Тютюн, Мурло, Хам…
— І Сатир наполягає, щоб провезти дядька Рамона?
— Наполягає.
— А інші? Ти говорив з ними?
— Ні. В мене інший план. Завтра тобі розповім.
Десь далеко почувся голос Ани Хулії. Голос і сміх.