— Дивись, щоб Мурах не став тобі читати…
— Та ні, чоловіче, я тільки скажу, що ми відкладемо на інший день те, що мали зробити сьогодні.
— Щось ти, Різниче, крутиш: усе якісь таємниці. Можеш зійти, коли вже так не хочеш їхати… Але чому ти мені не скажеш прямо, що збираєшся співробітничати в журналі і що також став інтелігентом?
Машина спинилася в кінці провулка Адміністрадор. Тантаніс вийшов і подзвонив у двері свого приятеля, котрий появився в них власного персоною.
— A-а! Ну, то як справи, хлоп’ята?
— Знаєш, я прийду іншим разом, Мураху, — став пояснювати Різник, — а тепер ми з Трояно їдемо в одне місце…
— Мені теж нема чого робити, — урвав його Мурах. — Заждіть хвилиночку, і я поїду з вами.
І вони поїхали втрьох за місто. Тантаніс сидів за кермом, Трояно Монтемайор напівлежав, відкинувшись на подушку заднього сидіння. Шалений Мурах, що вмостився поруч з Тантанісом, не міг усидіти спокійно. Зводився з сидіння, подаючись уперед, повертався поговорити з Тройо, вистромляв голову крізь віконце, нагинався, торкаючись пальцями черевиків, підіймав руки й упирався пучками довгих і кістлявих пальців у стелю машини.
— Чуєш, Різниче, я наготував для тебе цілий стос чудових книжок. Шкода, що ти їх не побачив.
— То все через мене, — мовив Тройо. — Він не хотів їхати, але я не маю сили довести машину туди, куди ми їдемо.
— А куди ж ми їдемо? — поцікавився Мурах. — Погано, якщо повернемось запізно. Я не попередив удома.
— Воно не дуже й далеко, — відказав Різник, — але для такого хворого, як Тройо, ця поїздка не легша від подорожі на край світу. Ми їдемо на вулицю Сан Буенавентура.
— А чого ви туди їдете? — питав далі Мурах, не перестаючи крутитися.
— Та до одного чоловіка, що робить декоративні гірлянди у вигляді гусениць, — озвався Тройо.
— Ну що ж, Рікардо, зайдеш до мене іншим разом. Можу тебе запевнити, що ти рота роззявиш. Є кілька мадонн Белліні, є Анджеліко, дві-три непорочні діви Філіпо Ліпні та Рафаелева Форнаріна. Останню я поклав окремо, бо від неї, старий, ти збожеволієш.
Трояно вдавано кашлянув позаду, натякаючи на те, що він нещодавно говорив про перетворення Тантаніса на інтелігента.
— А нехай тобі, Тройо, з твоїм кашлем, — відмахнувся Тантаніс.
— Хіба ж я винен, що на мене напав такий кашель?
Мурах не переставав крутитися, то обертався до заднього сидіння, де знеможено напівлежав Тройо, то подавався вперед, то вимахував руками, то стромляв пальці між коміром сорочки й потилицею.
— Ніколи б не подумав, — торохтів він, — що хтось із факультету права може зацікавитися італійським живописом, із факультету, де зібралися самі казуїсти, дурні, прагматики, буквоїди… Ну скажи, Різниче, що спільного між італійським живописом і Ганді?
Запитання лишилося без відповіді. А всяке запитання без відповіді злітає, мов херувим. Через це так багато херувимів у царстві небеснім. Автомобіль мчав повз придорожні стовпи й халупи, полохаючи курей, викликаючи собачий гавкіт. Їхав мимо запряжених биками возів, навантажених кукурудзою, барвистою черепицею, мішками з вапном.
— Тройо подумав, ніби я їду до тебе, Мураху, в справі, пов’язаній з демонстрацією, — сказав Різник, — і його це здивувало — правда, Трояно, тебе це здивувало? Адже всім відомо, що Мурах не з тих… ну, не демонстрант.
— Він інтелігент.
— Не тому, що інтелігент, — відказав Мурах, повертаючись до Монтемайора, — а тому, що я не можу терпіти блазнювання. Після того, як я прочитав Шекспіра, блазні видаються мені людьми, які, замість сміятися, плачуть кров’ю. І саме це ми, студенти, робимо тепер…
— О-ре-мо, сказала муха на розі у вола, — вигукнув Різник.
— Робимо — сказав і ще раз повторюю, — наїжився Мурах, — бо хоч мені це й не подобається, я солідарний з усім, що стосується демонстрації, піду на демонстрацію в маскарадному костюмі і нап’юся…
— Але ж наше покоління, Мураху… — почав був Тройо.
— Наше покоління, — урвав його Мурах, — випускає останній дух.
Він говорив і знай крутився, звертаючись то до Тантаніса, що сидів за кермом, то до Монтемайора, який на задньому сидінні курив, припалюючи одну сигарету від одної.
— Це найблискучіше покоління, — мовив Різник.
— Не заперечую, — погодився Мурах, — але від певного часу воно уникає деяких проблем.
— Не кажи… — хотів був утрутитись Трояно, але Мурах провадив далі:
— І не тільки уникає проблем, а й грає в кота-мишки з дійсністю.
— Приїхали, — урвав їх Тантаніс. — Тепер, Трояно, трохи поворушись — піди спитай у тих жінок, де живе той тип, якого ти шукаєш.