— Та це десь тут, в одному з цих будинків, — сказав Трояно, вибираючись із автомобіля, й попрямував стежкою, що вилась попід старими вербами.
Коли Тройо пішов, Мурах стиха озвався до Різника:
— Пробач, але твій шуряк — дурень.
— То в нього лице дурне.
— І голова так само.
— Можу тобі сказати, що твої зауваження проти демонстрації змусили його замовкнути. Я сам бачу, що він відсталий. Ніхто з нас не відмовить тобі в слушності, Мураху: народна трагедія незмірна.
— А ми сміємося, влаштовуємо святковий карнавал, щоб її забути. Ми подібні до людей, що сміються, бачачи кошмари.
— Або до чоловіка, якого забрала до лікарні «швидка допомога» з ножем у серці. Щоразу, коли його питали, чи болить, він відповідав: «Так, коли починаю сміятися…»
— Поки нема Тройо, скажу тобі одну таємницю, — мовив пошепки Тантаніс. — Я познайомився з дівчиною-італійкою, схожою на одну з тих мадонн, і тому хотів подивитися… Тс-с! Поговоримо іншим разом.
— З італійкою? — встиг спитати Мурах і завертівся що дужче, навіть спітнів — така його взяла цікавість.
— Не чистої проби, але італійського походження, — відповів Різник і, звертаючись до Тройо, спитав: — Ну то як, уладнав свою справу?
— Так, але, щоб виконати замовлення, йому доведеться мобілізувати всіх своїх синів, а їх у нього — одинадцятеро. Уся сім’я, — мовив Тройо, забираючись у машину й опускаючись на заднє сидіння, — тільки те й робить, що нанизує гірлянди,
— Нове виробництво, — зауважив Мурах.
— Паскудна робота, але куди їм подітися: з чогось же мають заробляти на прожиття, — відказав Трояно.
— Виробництво гірлянд-гусениць, — докинув Різник. — Так свого часу з’явилося виробництво чунь із автомобільних шин. Або виробництво «жучків».
— Виробництво чого? Жучків?
— Мурах наче щойно приїхав з-за кордону, — вигукнув Монтемайор. — Стільки вивчати нашу дійсність і не знати нашої молодої промисловості! «Жучок» — це пристрій, який вставляється в електролічильник, щоб той не крутився. Це виробництво тепер процвітає.
— Якщо ви вільні, — запропонував Мурах, котрий не міг усидіти на місці, повертався на всі боки, — зайдімо до мене: я вам покажу естампи.
— Не можу, в мене багато роботи, — відповів Рікардо. — Але якщо Тройо хоче, то я залишу вас тут.
— А що ти маєш робити? — спитав Мурах.
— Мені треба забрати мішок стружок, який я замовив на тартаку Іполіто Фанхуля.
— Ми поїдемо з тобою, — сказав Мурах: оте «Фанхуль» звучало дуже по-італійському, і він уже ладен був кинути все, щоб тільки побачити на власні очі красуню, про яку йому щойно розповів Різник.
— Не варто їхати туди, бо в нього, — Тантаніс кивнув на Тройо, — знову почнеться кашель від стружкового пилу.
— Інтелігентний кашель, твоя правда, Різниче.
— Не інтелігентний, а сухотний. — Він сказав це грубо й злісно (його дратувало слово «інтелігентний»), але одразу ж схаменувся: Тройо справді був хворий, блідий, схожий на кістяка.
— Швидкоплинні сухоти, — здобувся Тройо на жарт і засміявся холодним, сухим сміхом.
Мурах збагнув обстановку й сказав:
— Це жарт, Монтемайоре, це жарт. Заїдьте до мене (Мурах часом звертався до того на ви), подивитесь естампи.
— Дякую, я краще поїду додому. Різник мене відвезе. Він мені теж пропонував…
— Нічого я тобі не пропонував.
— З тобою не можна пожартувати, — відказав Трояно, — спалахуєш, мов сірник.
— Ти надто добре знаєш, як я дратуюся, коли мене обзивають інтелігентом.
— Дайте мерщій визначення слову «інтелігент», — вигукнув Мурах, вертячись туди і сюди. І сам собі відповів: — Це той, хто надолужує втрачене за допомогою слів, щоб завершити втрату.
Шалений Мурах лишився вдома. Тройо, доклавши зусиль, пересів на переднє сидіння поруч із Різником, і машина помчала до центру міста, де стояла резиденція фамілії Монтемайор-і-Гуаль.
Тройо позіхнув і, долаючи лінощі (ледарство свого класу, помножене на хворобу), мовив:
— Якось, бувши у мене вдома, ти сказав, що маєш план…
— План? Що за план? — спитав Рікардо.
— Та щодо дядька Рамона… Забув?
— А-а…
— Щоб дядько Рамон не фігурував на возі «Жахи християнства». Ти сказав, ніби маєш якийсь план, от я й хотів спитати, в чому він полягає.
— У чому полягає?
— Не клей дурня! Якщо в тебе немає ніякого плану і ти сказав тільки, щоб викрутитися…
— Маю план, але це таємниця…
— А я думаю, що нічогісінько в тебе немає, ти просто хочеш піддурити мене. Ех, старий, і кого ти берешся піддурювати? Хіба ж то я тебе просив? Тебе просила Ана Хулія. А ти вирішив собі уникати мене, доки скінчиться демонстрація і все пов’язане з нею. Мама й сестри боляче переживають приниження дядька Рамона, а ти, старий, і носа не показуєш. А ти ж багато чого можеш…