Дельфін стала на коліна, щоб зібрати уламки.
— Бабусю, дивіться! — вигукнула вона, беручи пальцями маленький блискучий камінчик. І там є ще.
Ентоні схилився теж й оглянув підлогу. З уламків рамки з трояндового дерева показалися прекрасні діаманти.
— Мамо, — здивовано мовив, підводячи погляд на Олену палкий погляд, — Едуард щойно знайшов статки вашого батька!
Дельфін простягнула бабусі фото, яке підняла з підлоги. На зображені, де чорний колір дещо посвітлішав, Антон Ловенець, чиє лице, як завжди, променилося, здавалося, спостерігав за своєю донькою, а в кутиках губ блукала загадкова посмішка. В Олени було відчуття, що вираз його обличчя змінився, наче йому було весело від того, що побачив, що його хитрощі було розкрито, і нащадки, нарешті, зможуть скористатися його статками.