— Маєте рацію. Видається мені, що конфлікту не уникнути.
Антон задумливо підійшов до столу з акації, на якому стояла карафка арманьяку. Він наповнив дві склянки й простягнув одну Олегові.
— Якщо я допоможу вам фінансувати вашу подорож, чи погодитеся ви, щоб мої діти поїхали разом із вами до Канади? Я дам вам достатньо грошей, щоб жити, доки продам свою фабрику й приєднаюся до вас.
Учителя пропозиція явно здивувала. Він зробив ковток бурштинового напою, а потім задумливо повернувся до великого вікна. Така домовленість зробила б поїздку привабливішою.
— Це — велика відповідальність. Якщо не враховувати мою роботу вчителем, я не надто вмію поводитися з молоддю.
— Олена вже не дитина. Навіть якщо до цього часу вона завжди розраховувала на мене, вона досить метка. Що ж до Віталія, він розумний, як на свої десять років, а відколи померла їхня мати, Олена навчилася приглядати за ним.
— Я визнаю, що вони добре освічені. Я навчаю їх уже п’ять років. Ми добре знаємо один одного. — На коротку мить чоловік замислився. — Гаразд, — нарешті погодився він. — Я згоден супроводжувати їх у поїздці. Та по приїзді в Канаду я маю обґрунтувати свою присутність поряд із ними. Можливо, мені буде нелегко потрапити до країни з дітьми, які не мої рідні.
— Я дам вам усі папери, щоб ви могли представлятися їхнім опікуном. А ще я знаю декого в Монреалі, хто з радістю вас зустріне. Ідеться про Миколу Тефаняка. Цей чоловік працював на мене кілька років. Він прекрасний механік. Після його від’їзду із сім’єю ми обмінялися кількома листами, і я повідомив йому про наше бажання емігрувати до Канади. Я написав йому з Відня наступного дня після вбивства ерцгерцога і запитав, чи він зможе зустріти моїх дітей і поселити в себе на кілька днів, допоки вони не знайдуть підхожу квартиру. Та на випадок якщо мого послання він не отримав, я дам вам ще й рекомендаційного листа до нього. Маючи когось, хто зможе вас зустріти й усе пояснити, вам буде простіше інтегруватися в чужій країні.
— Якщо я правильно розумію ваші слова, ви хотіли б, щоб я жив із вашими дітьми до вашого приїзду.
Антон по-дружньому поклав йому руку на плече.
— Я знаю вас краще від Тефаняків, і ваша освіта підходить моїм дітям краще, ніж їхня. Олена й Віталій навряд чи пам’ятають цю сім’ю і, хоча вони й дуже відповідальні, їм ще потрібен хтось із дорослих, щоб ними керувати. Ви приходите до нас щотижня; ви для них більше, ніж учитель, вони почали бачити в вас свого друга. Ваша компетентність і те, який ви відданий моїй сім’ї, свідчать, що я можу спокійно вам довіряти.
— Ваша оцінка робить мені честь. А як бути з кар’єрою вашої доньки? Ви не боїтеся, що від’їзд до Канади покладе край її сподіванням стати першою скрипкою симфонічного оркестру?
— Її життя важливіше за кар’єру. Олена ще молода. Я впевнений, що її талант здобуде визнання і в Америці. Моя донька не просто музикант. Вона надзвичайно обдарована, — закінчив батько, гордо випрямившись.
Сховавшись за дверима, Олена чула розмову. Вона вихором увірвалася до кабінету — її очі палали незгодою.
— Тату, ви не можете змусити нас поїхати без вас!
— Не бійся, — прошепотів він, притискаючи її до себе, — розлука не буде довгою.
— Тож ми зачекаємо, допоки ви будете готові, і поїдемо всі разом.
Відсторонившись від батька, вона додала:
— Не забувайте, що я маю виступати в Лондоні наступного тижня. Якщо я підведу учасників квартету, вони мене більше не захочуть бачити. Грати для англійських монархів — шанс, який неможливо переоцінити, й ніхто не бажає його втрачати. Джордж V, король Англії, — кузен царя й імператора Німеччини; якщо йому і його сім’ї сподобається наша гра, відчиняться двері й інших дворів Європи.
Ловенець був свідомий, якої жертви вимагав від доньки, але перспективи війни були жахливими, в той час, як Україна була затиснута поміж двох сил, що протистоятимуть одна одній у разі конфлікту. Знаючи про страшні наслідки воєн, він волів захистити своїх дітей.
— Ми поїдемо до Лондона, як і передбачено, — заявив він.
— Ми? Хочете сказати, що супроводжуватимете мене до Англії?
— Так, Віталій теж поїде. Ми будемо на вашому концерті в Букінгемському палаці. Після цього я відвезу вас, Олега, твого брата й тебе в порт Саутгемптона, де ви сядете на корабель до Канади.
Олена схопила батька за руку.
— Тату, благаю, не змушуйте нас їхати без вас.
Антон лагідно провів рукою по досконалому овалу обличчя доньки.