— Мамочко, я піду до нього, — прошепотів Юрко, потискуючи на підвіконні материну руку. — Ну?
Вона повернулась, довго дивилась, мов не розуміла його слів, потім сказала:
— Іди.
Юрко радісно крутнувся на одній нозі, грюкнув дверима і помчав униз по сірих цементних сходах…
ПЕРШЕ ВЕРЕСНЯ
В новому костюмі, підстрижений, з червоними гвоздиками в руці, Юрко рано вийшов з дому і швидко пішов вулицею Космонавтів.
Він поспішав. І не тому, що запізнювався, а тому, що робив чималий гак. На те у нього свої причини.
На розі Лугової і Першотравневої, біля кіоска, він зупинився і глянув уздовж Лугової.
Невже пройшла?
Серце його билося прискорено. Навіть руки спітніли від хвилювання.
Вулицями, поодинці й групками, йшли учні. Коли Юрко впізнавав знайомих, то миттю ховався за кіоск і ждав там, поки вони пройдуть.
Так він, нетерпляче визираючи з-за кіоска, простояв хвилин п'ятнадцять, аж поки не побачив вдалині знайому постать.
То була Марта.
Йшла вона, як завжди, швидко, і далеко чувся стукіт її туфельок. В руці — новенький портфелик.
Коли дівчина порівнялася з кіоском, Юрко виступив назустріч.
— Ой! — скрикнула вона від несподіванки. — Юрко? Здрастуй!
— Здрастуй! — і додав тихіше. — Ждав тебе…
— Не міг у школі ждати?
— Марто, візьми ось, — і Юрко простягнув букетик гвоздик.
— Але ж у мене є, — Марта показала на свій букет.
— То ж учителям. А це тобі… Розумієш?
Юрко почервонів: уперше в житті дарував квіти дівчині.
Марта теж зашарілася. Але щоб приховати зніяковілість, засміялась.
— Дякую, — сказала тихо і додала: — Ходімо! А то запізнимося!
— Нам запізнюватися сьогодні не можна, — сказав Юрко.
— Чому?
— Хай це буде секретом…
— Не хочу ніяких секретів! — трохи капризно сказала дівчина. — Заїкнувся — кажи зараз!
Юрко завагався. Але побачивши непідроблену зацікавленість в Мартиних очах, сказав:
— Ви ж учора з Сергієм не були в міліції…
— Я готувалася до школи, — а Сергій, мабуть, теж…
— А я був. З Києва приїхали учені, розглядали скарб. Кажуть, скарб неоціненної вартості. А особливо привернув їхню увагу щит. Вірніше, не сам щит, а напис на ньому… Сказали, що перед тим, як везти скарб до Києва, виставлять його для огляду в нашому місті. І знаєш де?
— Де?
— У нашій школі!
— У нашій школі? Чому?
— Тому що ми врятували його від загибелі! Серед учених — той професор, що вів розкопки. Він такий радий!..
На подвір'я школи зайшли разом. І ту ж мить Юрко пожалів, бо десятки цікавих очей звернулися до них, а з гурту восьмикласників почувся насмішкуватий Хвостенків голос:
— О, парочка — Сава та Одарочка!
Юрка пересмикнуло. Він стис кулаки і ладен був кинутись до насмішника, але Марта тихо сказала:
— Спокійно, Юрчику! Язик без кісток — хай меле! — і повернула до гурту дівчат.
До Юрка швидко наближався Сергій.
— Де ти пропадаєш? Тебе ждуть! Ходімо!
— Хто жде?
— Капітан Федорченко і вчені!
Сергій потягнув його крізь юрбу до головного входу в школу, де стояли на майданчику вчителі, а трохи осторонь — дві міліцейські машини. Біля машин Юрко побачив капітана Федорченка, міліціонерів Дубка і Соколова, а також трьох учених — сивоголового сухорлявого професора і двох його молодих колег.
— А ось і наші робінзони! — вигукнув капітан Федорченко. — Здорові були, хлопці! Ходіть-но сюди!
Хлопці підійшли, привіталися.
— А де ж Марта і Хвостенко?
Хлопці переглянулись, здивовані тим, що капітанові потрібен також Хвостенко.
— А він для чого? — буркнув Сергій.
— Потім дізнаєшся! Розшукай обох — і приведи сюди!
Сергій побіг виконувати наказ і незабаром повернувся з Мартою і Владиком.
Пролунав дзвінок на лінійку.
Учні вишикувалися великим чотирикутником. Директор школи привітав усіх з початком навчального року, а потім додав:
— Зараз надаю слово представникові міліції капітанові Федорченку.
Капітан вийшов наперед.
— Дорогі учні, вчителі, батьки! — почав він. — Вітаю вас з початком нового навчального року! Бажаю міцного здоров'я та успіхів у навчанні!..
Пролунали оплески. І капітан повів далі:
— Мені хотілося б повідомити вас про те, як ваші товариші, учні 7-Б класу, тепер уже 8-Б, Юрко Романюта, Марта Кравченко, Сергій Лісовий та Владислав Хвостенко, допомогли знешкодити небезпечного злочинця і врятувати для держави і нашої історичної науки дуже цінний скарб. — Він коротко розповів про пригоди Юрка і його товаришів, а на закінчення сказав: — Зараз ви побачите цей скарб, і київський професор Іваненко дасть пояснення… Будь ласка!