Выбрать главу

Хтось подав Юркові м'яч. Усі розступилися. На майданчику залишився один Хвостенко. Закусивши губу, він пильно дивився на новачка. «Заздрить, — подумав Юрко. — Ну, й хай заздрить, якщо дурень!»

Дівчатка перестали щебетати. Юрко помітив, що Марта уважно слідкує за ним. В її очах причаїлася тривога. Невже вона переживає за нього?!

Він прицілився. Кинув і — знову влучив.

Навколо залунали схвальні вигуки й оплески. Тут з гурту виринула кудлата голова Сергія.

— Хай тепер Хвостенко спробує! — звернувся він до вчителя. — Напевно, і разу не влучить!

— Ну, це зайве, — сказав учитель. Але хлопці загаласували.

— Хвостенко, на поле!

— Утри новачку носа!

— Покажи клас!

— Куди йому клас показувати! Він уже без бою здається! — глузував Сергій.

Хвостенко зблід і виступив наперед.

— Дайте мені м'яч!

Йому подали м'яч. Запала тиша.

Хвостенко вибрав зручне місце. Ніздрі його красивого тонкого носа роздувалися від хвилювання. Він довго примірявся і нарешті кинув.

М'яч описав криву, ударився об щит і впав на землю.

Хтось свиснув. З дівчачого гурту почувся дзвінкий сміх.

Хвостенко прикусив губу. Чорні тонкі брови рвучко зійшлися над переніссям. Він стиснув кулаки.

— Подай сюди м'яч! — гукнув, ні до кого зокрема не звертаючись.

Сергій помчав за м'ячем. Він поспішав. Йому дуже хотілося принизити Хвостенка, для якого порятунком від подальшої ганьби був би дзвоник. Але Сергій надаремно поспішав, — дзвінка не було, і тому доводилось кидати вдруге.

Ще довше цього разу примірявся Хвостенко. Виважував у руці м'яч, вибирав зручніше місце… Але кинув — і знову невдача.

— Ще подати? — весело запитав Сергій.

— Не треба! Даремно стараєшся, кудлатий! — процідив крізь зуби розгніваний невдаха і швидко пішов з майданчика, розштовхуючи малюків.

Він ішов, похнюпивши голову, ніби чекав, що позаду пролунають зневажливі вигуки і принизливий свист товаришів. Та ніхто не кричав і не свистів. Лише з гурту гравців почулися голоси:

— Владику, чекай! Куди ж ти? Ми ж не закінчили партії!

Хвостенко не відповів, не зупинився і зник за рогом школи.

Юркові стало ніяково. Спочатку він навіть пишався своєю перемогою. Але тепер картав себе, що мимоволі завдав горя товаришеві, який, мабуть, був справді кращий гравець у школі.

ПОГРОЗА

Після уроків Юрко зайшов у бібліотеку — записатися і взяти книгу — і трохи затримався. Коли вийшов, шкільне подвір'я вже спорожніло і здавалося незвично широким, просторим. Сергія ніде не було: мабуть, пішов попереду з товаришами.

Повертаючи на вулицю Радянську, Юрко на розі зустрівся з Мартою. Вона виходила з гастроному. В одній руці у неї — портфель, в другій — важка сітка з хлібом, оселедцями, паперовими пакунками.

Вони разом повернули до порома.

— Давай допоможу, — сказав Юрко, сам дивуючись своїй сміливості.

Марта простягнула сітку. Вони йшли мовчки, не дивлячись одне на одного.

Біля порома дівчина гукнула поромникові:

— Тату, не барись! Через півгодини — обід!

Юрко вже знав, що поромник — Мартин батько.

— Гаразд! Я скоро буду! — обізвався той.

Марта простягнула руку, щоб узяти сітку, але Юрко сказав:

— Я не поспішаю. Піднесу ще…

Вузькою стежкою вони зійшли на горб, і звідти їм відкрилась широка панорама затоки і морського узбережжя, що тонуло в синюватій імлі. Праворуч, понад водою, жовтіли свіжотесаним деревом причали. Біля них гойдались на хвилях чорні насмолені рибальські човни.

Вище, по березі, простяглися в два ряди новенькі будинки під сірими шиферними покрівлями. Тут жили портові робітники і службовці.

Біля одного будиночка Марта зупинилась.

— Ну, от я й дома. Спасибі тобі, Юрку!

— Нема за що, — буркнув хлопець і віддав сітку. — Ти сама господарюєш? А де ж мама?

— На курсах у Харкові. А ми з батьком удвох. Я уже навчилася варити. Картоплю в мундирах, макарони, чай, — Марта засміялась. — А от борщ — ніяк! То дуже кислий, то дуже солодкий. Зате рибу смажити я мастак. Батько частенько привозить з моря…

— У вас є човен?

— Є. Двовесельний. Ходімо — покажу! Тут, край городу, він і стоїть біля причалу.

Вони пройшли стежкою до берега. На воді погойдувавсь невеликий, з гострим цяцькованим носом човен. На стрункій щоглі біліло підв'язане вітрило.

Човен справді був чудовий. Пофарбований у біле, з голубою смугою над бортом, з наглухо зашитою кормою і носом.

Юрко аж заахкав, побачивши його.