Тепер, коли в мене з'явився справжній план, Кіт занепокоїлась. Але я швидко заспокоїв її, і вона погодилася зробити все, що треба.
Ми поклали здійснити наскок присмерком, коли менша небезпека, що нас помітять з човнів, які плавають по Темзі, і водночас буде ще не зовсім поночі, щоб я міг роздивитися в кімнатах. Пробиратися в дім серед ночі не було рації, бо тоді довелося б запалити свічку. До того ж о восьмій вечора на річці настане приплив, вода підніметься високо, і мені буде ближче дряпатися до вікна.
Ми найняли човен на сім годин. Човняр спочатку вагався, боячись доручити його хлопчакам, проте я швидко переконав його, що вмію гребти. Ми сказали, що хочемо прогулятися до Вестмінстера, а потім, коли зійде місяць, попливти униз за течією під час відпливу. Він побажав нам приємної прогулянки.
Кинджали ми взяли в театрі, а також довгий мотуз, що міг стати мені в пригоді, коли я злізатиму вниз. Як тільки скінчилася вистава, ми пішли на Стренд. Кіт несла клунок з жіночим убранням, що його вона взяла в костюмерній. Коли ми минули Лінкольн-Ін й опинилися в полі, вона перебралася на дівчину. Кіт мала вартувати на вулиці. В жіночому вбранні вона не викличе ніякої підозри і якщо потрапить на очі джентльменові у жовтому, то він не впізнає у ній хлопця, що йшов за ним уранці. Нарешті, в жіночому вбранні їй буде легше грати призначену для неї роль, л яка ж то була роль? Ви, напевно, гадаєте, що ми не обміркували найважчу частину нашого плану: що ж робитиме джентльмен у жовтому та інші мешканці будинку, поки я порпатимуся в їхніх манатках?
Кіт сама зголосилася відвернути їхню увагу. Я спробував був одраяти її від такої небезпечної справи, але вона страшенно обурилась.
— Мені нічого боятися — я акторка. Я зроблю це залюбки. Ой Піте, — додала вона докірливо. — Ти ж обіцяв, що не трактуватимеш мене як дівчину!
— Гаразд, — сказав я. — Пробач мені. І не забудь: як тільки проб'є восьму, ти починаєш.
— Щасти тобі! Та будь обережний.
Я пішов по човен. Сонце вже сідало за Вестмінстерським абатством. Починався приплив, і гострий дух моря бив мені в ніздрі.
Я взяв весла, сів у човен і поплив повноводою річкою.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
ЗМОВА НАД ТЕМЗОЮ
Правду казати, коли я підплив до будинку, відстань до найнижчого вікна здалася мені величезною. А я ж надумав вилізти на горішній поверх, бо такої ранньої доби в спочивальнях ще, мабуть, нікого не було.
На щастя, я не боявся висоти. Адже вдома мені безліч разів доводилося вилазити на стрімкі скелі, що під ними була кам'яниста безодня, а не вода, яка полегшила б падіння.
Я взяв човен о чверть на восьму. Але поки я в сутінках шукав, до чого б його припнути, до восьмої лишилося всього кілька хвилин. Вода плескалась об стіну. Я встав, і човен голосно заскрипів. Над річкою лунав гучний спів гуляк, що віддалік, кривуляючи, пливли човном до Вестмінстера. Полум'я їхніх смолоскипів кидало червоні відблиски в зелені вечірні сутінки. Якщо хто в цю мить і дивився на Темзу, то він швидше звернув би увагу на веселе товариство і навряд чи помітив би невиразну постать, що притулилася до стіни будинку.
Припнути човен було ні до чого. На щастя, я захопив усі кинджали, що їх познаходив у театрі. Один я встромив у дерев'яну підпору, що виставала з кам'яної підвалини. Він увійшов неглибоко, бо дерево було тверде. Я вийняв кинджала і встромив його знову, доклавши більше сили. Цього разу ніж застряв міцно. Я обв'язав кодолу навколо хрещатого держака і наладнався лізти вгору.
Найважче було подолати перші десять футів. Ставати я не мав на що і мусив удатися до кинджалів, щосили заганяючи їх у дерев'яні балки. А встромити кинджал у тверде дерево — нелегке діло, надто коли стоїш на іншому кинджалі й обережно тримаєшся рукою за третій. Щоразу, коли я переносив вагу свого тіла на новий кинджал, душа моя ховалася в п'яти, і я увесь зіщулювався, чекаючи, що от-от шубовсну у воду. І щоразу, коли я знімав ногу з нижнього кинджала, на серці в мене ставало радісно й легко.
Потім справи пішли на краще. Я досягнув балок, що на три-чотири дюйми[16] витикалися з гладкої стіни. Тепер у мене було за що триматися і куди ставити ногу. Над собою, трохи ліворуч, я побачив одчинене вікно. Я вирішив обережно зазирнути і, коли виявиться, що в кімнаті нікого немає, залізти всередину. Дзиґарі як не видно проб'ють восьму. Кіт розпочне виконувати свою частину плану, і тоді не можна буде гаяти жодної хвилини.
Але мені не пощастило. Кімната була не порожня. Дотягнувшися до підвіконня, я почув чоловічі голоси. І треба було мені лізти до горішнього вікна!