Тим часом глядачі майже заповнили двір заїзду; люди товклися на галереях, що вели до спочивалень. Актори поставили опори і звели поміст у кінці подвір'я, всі ми скупчилися навколо нього, дехто з ослонами, але більшість навстоячки. Я саме доїв баранину і облизав з пальців лій, коли це враз несусвітний жах скував моє тіло.
З-під арки у двір заходив сер Філіп Мортон.
Він спинився, щоб заплатити пенні, і я побачив збоку його худе обличчя з гострою золотавою борідкою, відкопилену нижню губу, що промовисто свідчила про жорстоку вдачу цієї людини, і холодні сині очі, в яких світилося зухвальство.
— Нам, чоловіче, дайте місця на сцені. Що? Заборонено ставити ослони на сцені? Дурні у вас порядки! Ага, занадто тісно… Ну що ж, гаразд. — Він повернувся й махнув рукою в рукавиці на той куток двору, де сидів я. — В такому разі поставте два ослони он туди.
От я й попався!
З двору був один вихід, і біля нього стояв сер Філіп, що наказував принести вина. Я не міг пройти непомічений, але якби лишився на місці, він сів би майже поряд зі мною.
Я озирнувся, наче лисиця, що вскочила у пастку. Нараз мені спало на думку, що можна податися на галереї.
Якраз позад мене починалися сходи. Може, я виберуся на вулицю іншим виходом або принаймні сховаюся в якійсь кімнаті, поки закінчиться вистава?
Не гаючи часу, я схопився з ослона і шаснув угору сходами. На галереї було повно людей, що налаштувались дивитися п'єсу. З одного боку глядачі геть загатили прохід, навряд чи мені пощастило б швидко проштовхнутися крізь натовп, не викликавши ремства, — чого я дуже боявся. З другого боку людей було менше. В цю мить на сходах пролунав голос сера Філіпа:
— Згори краще видно, Роджере. До того ж оті драби пастухи не наступатимуть нам на ноги своїми колодками.
— Здаюся на твій розсуд, Філе.
Далі я не слухав — для мене й цього було досить. В кінці галереї видніли завішені двері, і я поспішився до них, наступаючи людям на п'яти і мимрячи пробачення.
— Гей ти, хлопче! — гукнув сер Філіп з верхніх східців. Він мене помітив. Я прожогом кинувся до дверей, заздалегідь виставивши руки, щоб одхилити завіси.
— Тримайте того хлопця! — загорлав він.
Люди почали лаятись. От-от розпочнеться вистава, а тут їх турбують! Я скочив крізь завіси, крутнувся на темному помості і кинувся сходами вниз. За мить я опинився серед натовпу гарячково збуджених людей — це була туалетна кімната акторів.
Якомусь хлопцеві допомагали надягнути широчезну спідницю на обручах, гладкий чолов'яга сварився, бо його панцир не сходився на спині, високий молодик проказував свій текст писклявим пташиним голосом… Все це я зауважив за одну мить, бо наступної гладун заревів на мене:
— А ти хто такий? Чого тобі треба? Геть звідціля! Ми розпочинаємо виставу, і я не попущу, щоб за лаштунками були сторонні особи! Зараз же щезни, а ні — то я тебе розчахну навпіл!
Вигляд у чолов'яги був страшний. Я проскочив у нього під рукою, діставши по дорозі лише ляпаса, що від нього у мене в голові загули джмелі, і повернув у якийсь коридор. Позаду залунав рев:
— Що? Знову сторонні! Ану забирайтеся геть, сер! Мені байдуже, хто ви там такий…
— Джентльмен, що супроводить мене, сам суддя, — холодно перебив його сер Філіп.
Я виразно чув кожнісіньке слово з тієї простої причини, що мені нікуди було податися. Знову я опинився у пастці. З коридора вело тільки двоє дверей і обоє були замкнені. Тут було звалище театрального реквізиту та сценічних костюмів.
На мить мене пойняла безглузда думка перебратися в один із тих костюмів — надягти широку спідницю, в якій ворог мене нізащо не впізнає, — але я зрозумів, що актори одразу мене викажуть.
— Мій друг — суддя, — повторив сер Філіп. — Отож зауважте, що коли йому заманеться, він може взагалі заборонити виставу і тим самим звести нанівець ваші гастролі в цій частині Англії. Раджу трактувати нас з належною поштивістю.
— Чого вам треба, сер? — буркотливо спитав гладун. Очевидячки, він докладав неабияких зусиль, щоб стримати свій гнів.
Не думайте, що я стояв без діла, слухаючи їхню розмову. Вона тривала всього лише кілька секунд, і я не згаяв жодної.
Серед театрального реквізиту стояла велика скриня. На час переїздів у неї, мабуть, складали костюми. Вона була довга, вузька й глибока. До того ж порожня й незамкнена.