— Від кого?
— Я ж сказав, що поняття не маю.
— А персики звідки?
— На. Увечері з’їмо, — простягнув йому банку, відійшов убік і сів на бетонну плиту.
Розкрив конверт, дістав лист і фотографію. Я ще більше здивувався. На фото була симпатична темноволоса дівчина в сарафані, що сиділа на лавочці на березі моря, повернена боком до фотографа. Я почав читати листа:
«Привіт, любителю ананасів :-) . Сподіваюся, персики тобі теж сподобаються».
Було якось, коли я був ще на блокпості, до нас приїжджали волонтери. Я познайомився з одним із них і випросив банку ананасів. Ми обмінялися телефонами і додали один одного в соцмережах.
«Насправді, найбільше я сподіваюсь, що ти живий і неушкоджений, і таким же повернешся з війни. Я за всіх хлопців там переживаю дуже сильно, хоча немов би нікого з особистих знайомих там немає… Але ось чомусь за тебе переживаю якось особливо, ти мені здаєшся якось ближчим і ріднішим, навіть не знаю, чому.
Може, вся справа в ананасах :-)
Сьогодні сказала мамі, що хочу поїхати з нашим спільним знайомим відвозити передачу, тільки не знаю сама, куди саме. Ага, звичайно… Увесь день потім мама просила не їхати туди, а продовжувати допомагати звідси… Ну, крім того, що я можу туди просто не доїхати, є ще один фактор, кілька сотень хлопців, тривалий час без інтиму, і я не найстрашніша дівчина все-таки… Але все одно я не облишила обмірковувати це.
А виїхати і не сказати не вийшло б, саме в ті дні вона телефонувала би привітати з Д.Н. А взагалі вся справа в тому, що я не знаю, чим можу реально там допомогти, пофіг все інше.
Але що поробиш, я просто не можу сидіти тут, у Києві. Просто бігати збирати передачі — це так мізерно мало! Збираю, купую — так, але…
Не знаю, як вам особисто я можу зараз допомогти.
Те, що ти й інші хлопці робите там, взагалі те, чому ви там, — просто безцінне! І мого „спасибі“ мало — але все одно — спасибі!!! І від мене, і від багатьох-багатьох інших.
Є з колегою ідея, як допомогти/спробувати допомогти хлопцям, які повернулись уже з каліцтвами. За принципом „дати вудку і навчити рибалити, а не просто дати рибу“.
Самі працюємо в IT, ось є ідея та бажання навчити хлопців того, що самі вміємо, і, може, вийде допомогти влаштувати їх на роботу. Все-таки робота головою, отже, ймовірність є. Це поки ідея, подивимося, що вийде. Тому що гроші на ліки/лікування — це так, але життя все одно продовжується, і треба „ставати на ноги“.
Ходили у шпиталь тут, у Києві, хотіли просто підтримати хлопців, не пустили…
Не знаю… Не можу зрозуміти, як деякі люди можуть сидіти тут і не дуже заморочуватися.
Напевно, якось нерозумно писати тобі за свої переживання і потуги хоч щось зробити, коли я все-таки тут, а ти там у пеклі.
— так, дійсно, спекотно, як у пеклі. Я пересів туди, де була тінь.
— Та… листів на війну я раніше не писала, тому, може, і дурниці пишу, вже вибач…
Наш спільний друг, який ананаси тобі передав, сказав, що тебе там кудись перекидають… Сподіваюся, потім скажеш, куди.
Будь ласка, передай йому весь список потрібних вам речей, а я буду намагатися допомогти з цим. Тільки не соромся, говори все, як є. Він говорив, що телефонує іноді тобі, хоча пару днів вже нічого не говорить. Мені прямо якось незручно щоразу його про тебе запитувати… Ой, за всіх вас, звісно :-)
Ах, а чи зробив шнурівки з гадюки? :-) Я бачила на твоїй сторінці у facebook фотографії. Наш друг показав мені тебе там, коли розповідав про ананаси. Там я і читаю твої новини, якими ділишся.
Що ще сказати… Я тобі від щирого серця бажаю повернутися живим, неушкодженим, не втратити віру в людей та бажання жити і рухатись далі. І повернутися скоро!
Ось, написала все це ще вчора, а сьогодні прочитала на твоїй сторінці, де ти вже. Вибач, питала про тебе у інших людей на facebook (які до вас також їздять), сказали, що за останні три дні у вас втрат немає. Ти навіть не уявляєш, як я рада!!! Я не маніячка, зазвичай так за людьми не стежу :-)
По правді кажучи… Мене дуже „ковбасить“ тут за тебе, І я уявити не можу, як важко твоїм рідним та друзям увесь цей час. Коли не знаєш, яка новина до тебе може прийти наступною. Хоча кому я це кажу… у вас же там не ясніше.
Сподіваюсь, у вас хоч іноді зв’язок буває, щоб зателефонувати рідним, дружинам, дівчатам. Хм, і це незрозуміле кільце у тебе на ланцюжку, хммм… :-)
З приводу телефону… наш друг може передати мені номери телефонів, кому потрібно поповнити рахунок — я без проблем можу поповнювати, щоб завжди був залишок на рахунку у вас. А то ті картки передавати — довго і мало. А може, вам всім і поповнюють, і це взагалі не проблема — я ж не знаю…