За наказом принцепса Тiберiя отруйника Пiзона заморили голодом. Планцiну спiткало милосерднiше покарання - уй дозволили покiнчити самогубством. Спосiб - за власним вибором. Хоч би й за допомогою цикути або мандрагори...
Додатком "Веселий" Германа нагородили його "клiснти": вiн з кожним умiв балакати без злоби, жваво, мало не з приязню, хоч нiколи не переступав службових преписiв.
За вiком вiн ще був дуже молодий - лише дватри роки тому розмiняв третiй десяток. Слiдчий Луцiй Галл служив у прокуратурi давно, пошукувач Веселий Герман - з недавнього часу. Але вони аж на подив пасували один до одного.
- Ось i я! - мовив Веселий Герман, входячи з широкою усмiшкою до покою прокуратора. - Довгенько довелося чекати вашого виклику, Луцiю. Чи не марно? - казав нiби до слiдчого, а сам позирав хитрим синiм оком на прокуратора.
- Справу вирiшено позитивно, - повiдомив Луцiй Галл. - Ось за цими прикметами знайди людину. Iм'я - Iсус Назарей.
Веселий Герман уважно прочитав опис.
- Ну й дiла! - вiн за звичкою, яка водиться у варварiв, полiз п'ятiрнею чухати свою руду потилицю. - За цими прикметами, Луцiю, можна схопити половину населення ррусалиму. Друга половина - жiнки...
- А зуби? - нагадав Луцiй Галл.
- Люди - не конi, щоб ум у роти зазирати.
- Масш сумнiв, що упорасшся? - подав нарештi голос i Понтiй Пiлат.
Веселий Герман вмить розвернувся до нього.
- Та що ви, патроне! Якi можуть бути сумнiви? Раз с наказ, буде й дiло! Накази для того й iснують, щоб люди по них творили чудеса.
Понтiй Пiлат не втримався вiд посмiшки.
- Однак доведеться добряче понишпорити, - заклопотано додав Веселий Герман. - Сьогоднi звечора я пiду по шинках - там люди про всяке гомонять.
- У нього руки, як у жiнки, - сказав Пiлат.
3. СВIДЧЕННЯ МАРIт З МАГДАЛИ
Нiчний вилов Веселого Германа виявився для Луцiя Галла вкрай несподiваним. Чого не чекав, того не чекав, - нiкуди правди дiти! Проте слiдчий давно переконався, що його молодий спритний пошукувач, хоч i йде подекуди незвiданими у дотеперiшнiй практицi шляхами, незмiнно й неухильно пiдпорядковус своу дiу чiтко окресленiй метi. Та коли цього ранку Луцiй Галл побачив юне, бездоганне, гнучке, тендiтне, буйновласе створiння з очима великими, наче свiтильники, вiн дещо отетерiв. Всенький вид юнки, яку привiв Веселий Герман, свiдчив про скромнiсть, цнотливiсть, неторкану чистоту i наувну незвiданiсть у любощах, що так зворушують, але водночас й магiчно ваблять чоловiкiв.
"У неу мусить бути чарiвний голосочок", - сентиментально помислив вiн i не помилився.
Але те, що вона промовляла своум напрочуд мелодiйним голосочком iстинноу сирени, вразило слiдчого не менш, анiж уу рiдкiсна, казкова, приголомшлива краса. Форма i змiст цiсу вишуканоу амфори насолод здавалися несумiсними. А може, навпаки? Хiба когось спокусить потвора?
- Хто ти? - було перше, що вiн запитав.
- Мене звуть Марiя, - скромно вiдповiла i пiд його пильним, суворим поглядом густо, сором'язливо зашарiлася. - А ще кличуть Магдалиною...
- Заспокойся, дiвчинко, - статечно мовив Луцiй Галл з iнтонацiями батькiвськоу поблажливостi. - Що ти опинилася тут, мабуть, якесь прикре непорозумiння.
Веселий Герман зареготав.
Слiдчий незадоволено спохмурнiв.
- Чи не скажеш сама, як ти тут опинилася? - м'яко запитав вiн.
- Ха! Ваш рудий приятель умовив пiти з ним, - звабливим голосом сирени вiдповiла вона. - Я гадала, вiн хоче завоювати мос серцева вiн полонив мене усю! Та чи вiдшкодус менi збитки за марно втрачену нiч? Адже я сподiвалася роздiлити з ним лiжко, а не ламати собi кiстки на тюремному тапчанi...
Луцiй Галл спочатку було й не второпав, про що йдеться. А коли збагнув, то побуряковiв, наче зварений живцем рак. Чари розтанули! Вiн уже не бачив чарiвного створiння, а лише мiшок з кiстками, який неухильно руйнуватиме час. Шкода, що вона ще не замислюсться над цим. Мине зовсiм небагато рокiв, i хто з пиякiв, з котрими вона переспала, згадас про неу? А Веселий Герман аж квiтнув, насолоджуючись природним комiзмом цiсу сцени, гiдноу пера безжального дотепника Менандра.
- Дозвольте менi поспитати уу, - нарештi запропонував вiн. - Це прискорить справу.
Луцiй Галл тiльки мовчки хитнув головою на згоду.
- Спочатку - деякi бiографiчнi вiдомостi, - почав неприступний для згубних жiночих чар Веселий Герман. - Життспис нашоу Марiу дуже простенький. Чотирнадцяти рокiв уу ще дiвчам вiддали за старого Паппуса, сенатора з оточення тетрарха Iрода Антипи. А вже за рiк вона втекла до вiдомого розпусника Елiу Ламiя.
- Того самого? - запитав слiдчий.
- Так, обранець уу серця - той Елiй Ламiй, якого принцепс Тiберiй покарав висланням за розпусту, нечувану навiть у розбещеному Римi. Та от бiда: розпусник Ламiй спасував перед уу невситимiстю i сам вiд неу утiк. Про наступного уу коханця можна сказати тiльки у множинi - це була манiпула, що стояла гарнiзоном пiд Магдалою. Коли легiонерiв перевели на постiй в iнше мiсце, вона перейшла на обслугу цивiльного населення. Оскiльки встановити уу коханця було неможливо, уу почали вважати подружкою всiх чоловiкiв Магдали. Звiдси походить друге уу iм'я - Магдалина.
Луцiй Галл з неприхованим жалем поглянув на Марiю Магдалину - рiдкiсну квiтку природи, що сама себе занапастила на гнойовиську, - i похмуро запитав:
- Усе це дуже повчально, та чи мас стосунок до нашоу справи?
- Мас! - запевнив його Веселий Герман. - Чи знасте ви, за ким вона подалася з Магдали i волочиться по всiх усюдах?
- Кажи!
- Iсус Назарей.
- А! - сказав Луцiй Галл. - Починай допит.
Веселий Герман повернувся до Марiу, дружньо всмiхаючись:
- Ти давно в ррусалимi?
- Мабуть, уже з тиждень...
- А точнiше?
- Не рахувала...
- Де перебувала до того?
- У Вiфанiу, у брата.
- Хто твiй брат?
- Бiдак, як усi.
- Я питаю, як його звати.
- Лазар.
- Лазар? Чи не про твого брата, бува, по всiх шинках гомонять, нiби вiн вмер i воскрес?