Я сказала їй не бути дурепою. Запевнила, що ця кров ніяк не стосується дітей (про це Калліста мені не говорила, мабуть, вирішивши, що така кількість інформації на цю тему може скалічити мені психіку).
— З тобою таке теж одного дня буде, — сказала я Лорі. — Коли досягнеш мого віку. Це буває з усіма дівчатами.
Лору охопив гнів, вона відмовлялась у це вірити. Була переконана, що її випадок стане винятком — з нею це часто бувало.
Збереглася наша з Лорою студійна фотографія, зроблена в ті часи. Я вбрана в обов’язкову темну оксамитову сукню, надто дитячу за фасоном, у мене вже помітно окреслено те, що колись називали персами. Лора сидить поряд зі мною в такій же сукні. На нас обох білі гольфи до колін, лаковані черевички з ремінцем; щиколотки схрещені, як велять правила пристойності, права поверх лівої. Я обіймаю Лору однією рукою, але якось нерішуче, наче виконую наказ. Лора ж склала руки на колінах. Світле волосся в кожної з нас має проділ посередині й туго стягнуте на потилиці, відкриваючи обличчя. Обидві усміхаємося тривожною усмішкою дітей, яким наказали бути чемними й усміхненими, наче це те саме. Це усмішка, викликана загрозою несхвалення. І загроза, і несхвалення мали бути батьковими. Ми боялися, але не знали, як їх уникнути.
«Метаморфози» Овідія
Батько доволі доречно вирішив, що в освітніх питаннях ми цілком занедбані. Хотів, щоб нас навчали французької, а ще математики й латини: такі суворі розумові вправи виправили б нашу надмірну мрійливість. Географія теж була б нам корисною. Хоч він ледь помічав міс Різанину під час її роботи, але тепер вирішив, що її розслаблені, відсталі методи трояндових кольорів мають зникнути остаточно. Батько хотів обірвати з нас, наче з качанів салату, мереживні, химерні, темні краї й лишити тверду просту серцевину. Чоловік не розумів, чому ми любимо те, що любимо, хотів якимось чином уподібнити нас до хлопців. Та чого від нього можна було чекати? Сестер він ніколи не мав.
Замість міс Різанини він найняв чоловіка на ім’я містер Ерскін, який колись викладав в англійській школі для хлопчиків, але раптово переїхав до Канади через проблеми зі здоров’ям. Однак нам він зовсім не здався хворим, навіть ніколи не кахикав. Це був кремезний чоловік років тридцяти-тридцяти п’яти, одягнений у твід, із рудуватим волоссям, вологим і пухким червоним ротом і крихітною козлячою борідкою; він мав мерзенний характер з убивчою іронією, і пахло від нього, як із самого дна вологого кошика для брудної білизни.
Скоро стало зрозуміло, що неуважність та витріщання на чоло містера Ерскіна не допоможуть його позбутися. Спочатку він улаштував для нас іспити, щоб зрозуміти, скільки ж ми знаємо. Виявилося, що небагато, хоч і більше, ніж ми хотіли показати. Тоді він сказав батькові, що в нас розуму, як у комах чи бабаків. Нас можна хіба пожаліти, і взагалі дивно, що ми не зовсім кретинки. У нас розвинулася розумова лінь, точніше, нам дозволили її розвинути, як він із докором додав. На щастя, ще не надто пізно. Батько сказав, що в цьому разі містер Ерскін мусить довести нас до ладу.
Нам містер Ерскін сказав, що наші лінь, зарозумілість, схильність байдикувати й замріюватися, незграбна сентиментальність ледь не зіпсували нас для майбутнього життя. Ніхто не чекає від нас геніальності, та якби ми й були такими, ніяких переваг із того не мали б, але є ж якийсь мінімум навіть для дівчат. Якщо не візьмемо себе в руки, то будемо лише тягарем для тих дурнів, які вирішать узяти нас за дружин.
Учитель замовив величезний стос шкільних зошитів — дешевих, розлинованих, із незграбними картонними обкладинками, великий запас простих свинцевих олівців із гумками. Сказав, що то чарівні палички, які нас змінять. І він у цьому допоможе.
Про допомогу містер Ерскін говорив, самовдоволено посміхаючись.
Зірочки міс Шинкров він викинув.
Сказав, що бібліотека нас надто відволікає. Попросив замовити дві парти, які встановив в одній із вільних спалень (ліжка звідти забрали, як і інші меблі, лишилася гола кімната). Двері зачинялися на ключ, який був у містера Ерскіна. Тепер ми могли засукати рукави й узятися до роботи.
Методи містера Ерскіна були дуже грубі. Він тягав нас за волосся, викручував вуха. Міг ударити лінійкою об стіл поряд із нашими пальцями, а то й по них, або дати запотиличника, якщо його щось дратувало, чи — найліберальніше — жбурляв у нас книжки, чи бив по ногах. Його сарказм був нищівний, принаймні для мене; Лора ж часто вважала, що вчитель справді має на увазі те, що каже, і це дратувало його ще більше. Сльози чоловіка не хвилювали. Насправді, думаю, він ними насолоджувався.
Містер Ерскін не щодня був таким. Протягом тижня все могло бути доволі мирно. Він міг демонструвати терпіння й навіть незграбну доброту. А тоді раптом вибухнути й шаленіти. Найгірше було не знати, на що й коли він здатний.
Батькові скаржитися було марно, бо хіба ж містер Ерскін діяв не за його наказами? Він так стверджував. Але, звісно ж, ми скаржилися Ріні. Вона гнівалася, казала, що я вже надто доросла для такого ставлення, а Лора — надто нервова, і ми обидві… та за кого він узагалі себе має? Виріс у канаві, а тепер зазнається, як усі ті англійці, які тут опиняються й думають, що можуть командувати. Та якщо він хоч раз на місяць ванну приймає, вона ладна власну сорочку з’їсти. Коли Лора прийшла до неї зі слідами від ударів на долонях, Ріні запротестувала проти містера Ерскіна, але їй було наказано не лізти в чужі справи. Містер Ерскін заявив, що це вона нас зіпсувала. Розбещувала й надто вже з нами панькалася — це очевидно, а тепер йому треба виправляти завдану нею шкоду.
Лора сказала: якщо містер Ерскін не забереться звідси, піде вона. Утече з дому. Вистрибне з вікна.
— Не роби того, золотко, — просила Ріні. — Обмізкуємо все. Ми йому ще покажемо, де козам роги правлять!
— У нас немає кіз, — схлипувала Лора.
Калліста Фіцсиммонс могла б тут чимось зарадити, але вона розуміла, що до чого: ми були не її дітьми, а батьковими. Він вибрав свою лінію поведінки, і, якщо вона втрутиться, це буде тактичною помилкою. Справжній випадок sauve qui peut[8] — і стараннями містера Ерскіна я тепер могла цей вислів перекласти.
Уявлення містера Ерскіна про математику виявилися доволі простими: нам треба було навчитися вправлятися з веденням господарства, тобто додавати, віднімати й вести подвійну бухгалтерію.
Французька в його уявленні складалася з дієслівних форм та «Федри» Расіна з додаванням лаконічних мáксим відомих авторів. Si jeunesse savait, si vieillesse pouvait[9] — Етьєн; C’est de quoi j’ ai le plus de peur que la peur[10] — Монтень; Le cœur a ses raisons que la raison ne connaît point[11] — Паскаль; L’histoire, cette vieille dame exaltée et menteuse[12] — де Мопассан; Il ne faut pas toucher aux idoles: la dorure en reste aux mains[13] — Флобер; Dieu s’est fait homme; soit. Le diable s’est fait femme[14] — Віктор Гюго. І так далі.
Географія для містера Ерскіна полягала в знанні європейських столиць. Латина — у Цезарі, який підкорив галлів і перейшов Рубікон, alea iacta est[15]; а після того — у вибраних уривках з «Енеїди» Вергілія (йому подобалася сцена самогубства Дідони) чи «Метаморфоз» Овідія. Тих уривках, де боги чинили всілякі неподобства з різними молодими жінками: зґвалтування Європи великим білим биком, Леди — лебедем, Данаї — золотим дощем. Він з іронічною посмішкою говорив, що це принаймні приверне нашу увагу, і не помилявся. Для різноманіття він давав нам перекладати з латини цинічні любовні вірші. Odi et amo[16] — щось на кшталт того. Він діставав задоволення, дивлячись, як ми б’ємося зі ставленням поетів до таких дівчат, якими нам, вочевидь, судилося стати.