— І?
— Тобі не здається дивним, що «Тезей» не зауважив його першим? Квантові комп’ютери ж мають бути дуже вправними у розпізнаванні образів.
— Сарасті вимкнув квантові модулі. Відколи ми вийшли на орбіту, борт працює у класичному режимі.
— Чому?
— Засмічене середовище. Високий ризик декогерентності[88]. Квантові комп’ютери — вимогливі штуки.
— Але ж бортовий комп’ютер екранований. Та й сам «Тезей» екранований.
Бейтс кивнула.
— Наскільки це можливо, так. Але ідеальний захист — це абсолютна сліпота, а в нас не такі сусіди, поруч яких варто зав’язувати собі очі.
Насправді, саме такі. Та її позицію можна зрозуміти.
Зауважив я й іншу думку, якої майор не висловила: «А ти проґавив це. Воно висіло у КонСенсусі, і його було видно як на долоні. Ось тобі й першокласний синтезист».
— Мабуть, Сарасті знає, що робить, — визнав я, чудово знаючи, що вампір може підслуховувати. — Наскільки нам відомо, він ще не помилявся.
— Наскільки нам відомо, — підкреслила Бейтс.
— Якщо ти можеш зрозуміти вампіра, то тобі не потрібен вампір, — пригадав я.
Вона ледь усміхнулася.
— Ісаак був хорошою людиною. Та не варто завжди довіряти піару.
— Ти не купилася на це? — запитав я, але вона вже подумала про те, що бовкнула зайвого.
Я закинув гачок з правильною наживкою зі скептицизму та поваги:
— Сарасті знав, де будуть шифратори. Вирахував у всьому тому лабіринті з точністю до метра.
— Гадаю, для цього справді потрібна якась надлюдська логіка, — визнала вона, подумавши, що повірити не може, наскільки я тупий.
— Що? — перепитав я.
Бейтс знизала плечима.
— Або він просто збагнув, що оскільки «Роршах» вирощує собі команду, ми щоразу натраплятимемо на все більшу кількість її членів. Незалежно від того, де ми висадилися.
КонСенсус урвав моє мовчання.
— За п’ять хвилин починаємо орбітальний маневр, — оголосив Сарасті. — Імплантати й безпровідні протези вимикаються за дев’яносто секунд. Це все.
Бейтс відключила дисплей.
— Хочу перечекати це на містку. Ілюзія контролю і все таке. А ти?
— Мабуть, у своєму наметі.
Вона кивнула, приготувалася стрибнути, але завагалася.
— До речі, — сказала вона. — Так.
— Що?
— Ти запитував, чи необхідне, на мою думку, посилення озброєння. Просто зараз я вважаю, що нам знадобиться будь-який можливий захист.
— Так ти думаєш, що «Роршах» може…
— Егей, він уже раз мене вбивав.
Вона казала не про радіацію.
Я обережно кивнув.
— Мабуть, це було…
— Ні на що не схоже. Ти навіть уявити собі не можеш. — Бейтс глибоко вдихнула і видихнула. — Хоча тобі це й не потрібно, — додала вона й ковзнула вгору по хребту.
Каннінґем і Банда у біомедичному відсіку. Їх розділяла тридцятиградусна дуга. Кожен по-своєму смикав бранців. Сьюзан Джеймс байдуже тицяла пальцями у виведену на її столі клавіатуру. У вікнах обабіч плавали П’ятірня і Кулак.
Джеймс друкувала, а на столі тим часом виникали відповідні шаблонні фігури: кола, трискеліони[89], чотири паралельні лінії. Деякі з них пульсували, як геометричні маленькі сердечка.
У дальньому вольєрі П’ятірня простягнув ослаблого мацака й надрукував щось у відповідь.
— Є успіхи?
Вона зітхнула й похитала головою.
— Я облишила спроби зрозуміти їхню мову. Лишається задовольнятися гібридною мовою. — Вона натиснула на значок. З вікна зник Кулак; на його місці виринула сітка ієрогліфів. Половина символів звивалися чи пульсували, невпинно повторюючи рухи: шал рухливих закарлючок. Інші залишалися нерухомими.
— Символьний принцип, — Джеймс мляво махнула рукою на дисплей. — Суб’єктно-предикативні фрази передаються анімованими варіантами іменникових знаків. Шифратори радіально симетричні, то ж я впорядковую знаки в круговий візерунок навколо центрального підмета. Можливо, це видасться їм природнішим.
Під повідомленням Джеймс з’явилося нове коло знаків — вочевидь, відповідь П’ятірні. Але системі чимось не сподобалося побачене. В окремому вікні загорівся напис «500 Вт», який уперто продовжував світитися. П’ятірня на екрані забився у судомах і скорчився. Він простягнув тремтливу кістляву кінцівку й кілька разів натиснув на панель.
Джеймс відвела погляд.
88
Неконтрольоване спадання хвильової функції, коли закономірності, що визначаються квантовою фізикою, замінюються закономірностями, що визначаються класичною фізикою.
89
Трискеліон — давній символічний знак у вигляді трьох ніг, що біжать і виходять з однієї точки.