«Зрештою, ця атмосфера, можливо, не дуже й відрізняється від її бачення утопії», — припустив я.
Батько усміхнувся.
— Гелен.
— Джиме, — матір була на двадцять років молодшою за своє тіло на ліжку, проте від погляду на неї у мене шкірою сипнуло морозом.
— Сірі! І ти прийшов!
Гелен завжди зверталася до мене на ім’я. Гадаю, вона ніколи не називала мене сином.
— Ти й досі щаслива тут? — запитав батько.
— Надзвичайно. Я хотіла б, щоб ти приєднався до нас.
Джим усміхнувся.
— Хтось же мусить стежити, аби тут все було гаразд.
— Ти ж знаєш, що це не прощання, — сказала вона. — Ти можеш навідувати мене, коли забажаєш.
— Тільки якщо ти зробиш щось з декораціями.
Не просто жарт, а лукавство. Джим прийшов би на її поклик, навіть якби довелося босоніж ступати по битому склу.
— І Челсі також, — вела далі матір. — Було б дуже приємно нарешті познайомитися через стільки часу.
— Челсі відійшла, Гелен, — відказав я.
— Так, але ж я знаю, що ви підтримуєте зв’язок. Знаю, вона була для тебе особливою людиною. А те, що ви більше не разом, не означає, що вона не може…
— Ти ж знаєш, що вона…
Жахна імовірність обірвала мене посеред речення: можливо, я справді їм не сказав.
— Сину, — спокійно мовив Джим, — залиш нас на хвилинку.
Та я лишив би їх на ціле довбане життя. Відключившись, я знову опинився у палаті й перевів погляд з тіла матері на ліжку на сліпого, паралізованого батька на дивані, який шепотів солодкі ніжності в інформаційний потік. Нехай зіграють одне перед одним свою комедію, нехай завершать та ритуалізують свої так звані стосунки так, як вважають за потрібне. Можливо, бодай раз у житті вони змусять себе бути чесними у світі, де все решта — брехня. Можливо.
У будь-якому разі, мені не хотілося бути присутнім при цьому.
Та звісно, мені довелося повернутися, аби виконати свою частину ритуалу. Вдаючись до звичної брехні, я востаннє зіграв свою роль у родинній п’єсі. Ми дійшли згоди, що материне Вознесіння нічого не змінює, й ніхто ні на крок не відхилився від сценарію, аби назвати іншого брехуном. Зрештою, ретельно добираючи слова — щоб сказати «до зустрічі» замість «прощавай», — ми попрощалися з матір’ю.
Мені навіть вдалося притлумити блювотний рефлекс, щоб її обійняти.
Щойно ми вийшли з пітьми, в руках у Джима опинився інгалятор. Коли ми проходили вестибюлем, я без надії сподівався, що батько викине його у смітник. Однак, щоб не піддаватися спокусі, він підніс аерозоль до рота та прийняв ще одну порцію вазопресину[26]. Вірність в аерозолі.
— Тобі це більше не потрібно, — зауважив я.
— Можливо, — погодився батько.
— У будь-якому разі не спрацює. Ти не зможеш лишатися закоханим у того, кого навіть тут немає, хоч би скільки гормонів винюхав. Це лише…
Джим промовчав. Ми пройшли під дулами охоронців, що захищають будівлю від проникнення Реалістів.
— Вона пішла, — бовкнув я. — Їй байдуже, навіть якщо ти знайдеш собі когось. Вона б навіть тішилася, якби так сталося.
Це б дозволило їй вважати, буцімто шальки терезів урівноважено.
— Вона моя дружина, — відповів на те батько.
— Це слово більше нічого не означає. Ніколи не означало.
Він злегка усміхнувся.
— Це моє життя, синку. Мене воно влаштовує.
— Тату…
— Я не звинувачую її, — мовив він. — І тобі не варто.
Легко йому казати. Легко навіть приймати біль, якого вона йому завдавала всі ці роки. Цей життєрадісний вираз обличчя наприкінці навряд чи приховає всі ті гіркі скарги, які батько вислуховував протягом життя. Гадаєш, це легко, коли ти зникаєш на кілька місяців поспіль? Легко постійно запитувати у себе, з ким ти, чим займаєшся і чи живий взагалі? Гадаєш, легко самій виховувати таку дитину?
Вона звинувачувала його у всьому, та він не ремствуючи терпів її докори, бо знав, що все це — брехня. Він знав, що був тільки приводом. Вона відійшла не тому, що він постійно зникав, і не через його зради. Її рішення взагалі з ним не пов’язане. Річ у мені. Гелен залишала цей світ, адже більше не могла дивитися на те, що замінило її сина.
26
Вазопресин — нейрогіпофізарний гормон, що синтезується у багатьох ссавців. Його основні функції — утримання води в організмі та звуження судин. Синтезується у гіпоталамусі, накопичується в задній долі гіпофізу та виділяється в кровотік. Однак певна кількість вазопресину може виділятися безпосередньо в мозок і впливати на соціальну поведінку та сексуальну мотивацію.