А може, він програє. Може, «Роршах» уб’є всіх нас, але після того, як пограється з Сарасті так, як вампір грався зі мною…. Можливо, це було б навіть весело. Або спершу почнеться повстання Бейтс, і вона навіть переможе. Можливо, вона вб’є монстра, візьме на себе командування кораблем і відведе нас у безпечне місце.
Але потім я пригадав: всесвіт замкнутий і дуже маленький. А тому тікати, власне кажучи, немає куди.
Я прикладав вухо до звукових каналів корабля. Чув стандартні розпорядження хижака, притишені розмови серед здобичі. Я завжди тільки слухав і ніколи не дивився: відеозв’язок наповнив би мій намет світлом, залишивши мене голим і незахищеним. Тож я слухав у темряві, як інші перемовлялися між собою. Тепер це траплялося нечасто. Можливо, багато всього вже було сказано. Можливо, нічого більше не лишалося, окрім як вести зворотний відлік часу. Іноді минали години, а я не чув нічого, окрім кашлю чи хмикання.
А коли вони розмовляли, то ніколи не згадували мого імені. Тільки раз я чув натяк на своє існування.
Тоді Каннінґем розмовляв із Сашею про зомбі. Я підслухав їх на кухні під час сніданку. Вони виявилися на диво балакучими. Саша давно вже не виходила, тож тепер намагалася надолужити згаяний час. З якихось причин Каннінґем дозволив їй це зробити. Можливо, його страхи трохи вляглися, а може, Сарасті відкрив йому свій генеральний план. Або ж Каннінґем просто хотів відволіктися від думок про навислу загрозу.
— Тобі байдуже до того? — запитала Саша. — Що твій розум, те, що робить тебе тобою, — лише різновид паразита?
— Забудь про розум, — сказав він їй. — Уяви, що в тебе є пристрій, призначений для стеження, скажімо, за космічними променями. Що трапиться, якщо ти розвернеш його сенсори таким чином, що вони будуть спрямовані не на небо, а всередину самого пристрою? — Він відповів сам, перш ніж вона встигла промовити бодай слово. — Він все одно робитиме те, для чого його побудували. Він вимірюватиме космічні промені, хоч більше й не дивитиметься на них. Він аналізуватиме власні нутрощі в термінах космічного випромінювання, бо вважатиме, що це правильно і природно, бо він просто не може інакше дивитися на речі. Але ж це хибні терміни. Тому система сприймає себе неправильно. Тож, можливо, йдеться не про великий і славетний еволюційний стрибок, а просто про виробничий брак.
— Але ж ти біолог. Ти краще за інших знаєш, що матуся мала рацію. Мозок — страшенний пожирач глюкози. Все, що він робить, коштує організму доволі дорого.
— Шо ж, так воно і є, — визнав Каннінґем.
— Отже, свідомість таки має для чогось прислужитися. Вона недешева, і якби лише поглинала енергію, не приносячи при цьому жодної користі, еволюція вже давно б її позбулася.
— Може, вона це і робить. — Він замовк: мабуть, щось жував чи затягався цигаркою. — Шимпанзе розумніші за орангутангів. Ти знала про це? У них вищий коефіцієнт енцефалізації[90]. Але вони не завжди впізнають себе у дзеркалі. А ось орангутанги — впізнають.
— І який ти з цього робиш висновок? Що розумніша тварина, то нижчий рівень самосвідомості? Шимпанзе стають нерозумними?
— Або ставали, перш ніж ми все не законсервували.
— Тоді чому ж цього не трапилося з нами?
— А чому ти вважаєш, що не трапилося?
Питання було таким очевидним і дурним, що Саша не знала, що на нього відповісти. Я міг лише уявити, як у неї від сторопіння відкрився рот.
— Ти не до кінця обдумала запитання, — сказав Каннінґем. — Ми ж не говоримо про якогось зомбі, який вештається околицями, витягнувши вперед руки і бурмочучи математичні теореми. Розумний автомат зіллється з тлом. Він спостерігатиме за людьми навколо, імітуватиме їхню поведінку, поводитиметься, як і всі решта. І весь цей час не усвідомлюватиме, що робить. Не усвідомлюватиме навіть власного існування.
— Але навіщо йому завдавати собі клопоту? Що спонукатиме його до цього?
— Коли ти відсмикуєш руку від відкритого полум’я, то яка різниця, робиш ти це від болю чи через якийсь алгоритм зворотного зв’язку, що наказує відсахнутися, коли тепловий потік сягає критичної температури? Природний відбір не переймається мотиваціями. Якщо мімікрія збільшує шанси на виживання, то природа віддасть перевагу тим, хто мімікрує краще. Підтримуй ілюзію достатньо довго — і ніхто не помітить такого зомбі серед натовпу. — Знову запала тиша: біолог щось жував. — Він навіть може брати участь у розмові на кшталт нашої, писати додому листи, копіювати людські почуття, не маючи ні найменшого поняття про власне існування.
90
Характеристика тварин, що позначає питому масу мозку тварини в розрахунку на один грам маси її тіла. Використовується для приблизних характеристик розвиненості інтелекту тварини.