— Але ж на іншому боці рівнини справді бовваніє вища вершина. Єдиний спосіб дістатися туди — прийняти неминуче, зійти з нашого передгір’я і плентатися вздовж річища, доки не почнемо підніматися знову. І тільки тоді ми збагнемо: а ця гора набагато вища за передгір’я, на якому ми стояли раніше, і звідси ми бачимо набагато краще.
Двокамерники. Вочевидь, названі так за якийсь прототип реорганізації, що передбачав капітальне переналаштування їхніх церебральних півкуль. Однак на сьогоднішній день ця назва стала атавізмом. Невідомо, чи в Двокамерників досі лишилися півкулі.
— Але це неможливо зробити, не лишивши позаду всі ті інструменти, які так прислужилися вам на першому пагорбі. Доведеться ступити крок донизу.
— І ви купилися на це? — лейтенант (інша лейтенант — у полковника по одному в кожному порту) відриває погляд від екрана, скрививши губи в скептичній посмішці. — Наука, заснована на вірі?
— Це не наука, — заперечує полковник. — Вони навіть не вдають, що це так.
— Навіть гірше. Глоссолалією[100] мозковий чіп не зібрати.
— Складно сперечатися з патентами.
Патенти його по-справжньому хвилювали. Скидається на те, що у Двокамерників не було жодних агресивних амбіцій чи планів завоювання — здається, зовнішній світ їх взагалі не дуже цікавив. Поки що вони сидять у своїх розкиданих по пустелях монастирях, розмірковуючи про реальність, що ховалася під цією реальністю.
Але є й інші способи поставити світ на коліна. У наші дні все таке непевне. Часом через одну-єдину зміну парадигми занепадали цілі суспільства, а Двокамерники володіють половиною патентів. Якби вони захотіли, то могли б змусити світову економіку за ніч зжерти саму себе. Навіть не порушуючи закону.
Латтеродт насправді не є частиною рою, як можна було б подумати. Вона лише фасад. Доброзичливе обличчя, харизматичний речник, покликаний підмазувати, де треба, й заспокоювати страхи. Наступні кілька тижнів вона проведе у зовнішньому світі — торгуватиме своїм обличчям. Цілком самостійна людська особистість з доступом до найглибших таємниць Двокамерників. Вона почувалася як вдома у світі, де думка не спиняється на межі людського черепа. Невідомо навіть, коли вона вийшла з однієї голови й увійшла в іншу.
— Хочете привести її сюди? — запитує лейтенант, доки Латтеродт роззброює світ усмішкою і жменькою метафор.
Він визнає, що перспектива спокуслива: відрізати її від стада й присвоїти допиту гриф «Цілком таємно». Хто знає, якими одкровеннями вона поділиться, якщо підібрати правильний стимул?
Полковник хитає головою.
— Я сам поїду до неї.
— Справді? — Вочевидь, нова лейтенант не підписувалася на розмови з ворогом, стоячи на колінах.
— У неї місія доброї волі. Даймо їй шанс поділитися доброю волею.
Певна річ, все не так шляхетно, як здається. Просто не варто застосовувати силу до суперника, доки не дізнаєшся, яку він може дати відсіч.
Глобальне дослідження й оцінювання загроз, які несуть у собі ройові мізки — не єдине його завдання: просто найостанніше. Десятки інших бовваніють на задньому плані, інколи вимагаючи перегляду чи оновлення. Вторгнення реалістів у Бритопелаг, відокремлений з’їзд баптистів, що будують озброєний ґіланд у міжнародних водах. Періодичний військовий трибунал для якоїсь піхоти з плоті й крові, чиї кібернетичні накладки порушують Правила застосування сили. Ці напівзабуті справи шикуються в чергу й ведуться автоматично. Якщо вони потребуватимуть уваги полковника, то його оповістять.
І все ж про одну свічку полковник ніколи забував, хоч вона й не блимала вже з півдесятиліття. Її також запрограмовано подати сигнал у разі зміни статусу. Але він все одно щодня її перевіряє. І тепер — повертаючись на кілька днів до просторої порожньої квартири, якої він не позбувся навіть після того, як дружина вирушила до Раю, — він знову перевіряє.
Жодних змін.
Полковник переводить імплантати в режим сну, вдячно ховаючись у тиші, що заповнила його голову, щойно в його скроні перестають бурмотіти звіти. Він запізніло усвідомлює справжній звук — тихий стукіт кігтиків по кахлях позаду нього. Чоловік повертається й помічає маленьку пухнасту чорно-білу мордочку, перш ніж тваринка ховається в закутку кімнати.
Полковник іде на кухню.
Зефір дозволяє квартирі його годувати — точніше, йому доводиться, адже служник-людина доступний не завжди, однак таке коту не до вподоби. Спершу він категорично відмовлявся так їсти. Психіку тварини колись зруйнував один аматор міжвидових контактів, який вирішив, що було б пізнавально, трансцендентно чи просто мило «розділити свідомість» з маленькою душею, що має в десять разів менше синапсів. Полковник намагався уявити, на що могло скидатися це насильницьке злиття: вкидання у вир незрозумілих думок і почуттів, що сліпили, наче палюче сонце; повернення в болючу криваву пітьму, щойно нарцисичному богу стало нудно і він перервав зв’язок.
100
Мовлення, що складається із позбавлених сенсу слів і словосполучень, яке водночас схоже на змістовне мовлення завдяки темпу, ритму, структурі, частоті повторів одних і тих самих звуків та фраз. Спостерігається у людей у стані трансу, під час сну і при деяких психічних захворюваннях. У деяких християнських конфесіях вважається одним із дарів Святого Духу, називається «дар мов» чи «дар говоріння мовами».