Він дозволив брехні заполонити простір між нами.
— У будь-якому разі, — нарешті сказав він, — я просто хотів побажати тобі успіху. — Це також було не зовсім правдою.
— Дякую. Я це ціную.
— Надери тим прибульцям сраки. Якщо у прибульців є сраки.
— Нас всього п’ятеро, Паґу. Дев’ятеро, якщо рахувати дублерів. Ми не зовсім схожі на армію.
— Це просто ідіома така, друже-ссавцю. Закопати сокиру війни. До біса міни![43] Приборкати Змія.
«Викинути білий прапор», — подумав я.
— Мабуть, ти дуже заклопотаний, — сказав він. — Я…
— Слухай, хочеш, зустрінемося? По-справжньому? Я вже давно не був у «КуБіті».
— Я б з радістю, Паличнику. На жаль, я в Манкої. Семінар-тренінг — кремсатиму жмуриків.
— Хочеш сказати, фізично?
— Передові дослідження. А я старомодний.
— Дуже шкода.
— Ну що ж, не затримуватиму тебе. Просто хотів, щоб ти знав…
— Дякую, — повторив я.
— Ну, ти зрозумів. Бувай, — мовив Роберт Паґліно. У цьому й полягала справжня причина його дзвінка.
Він не сподівався на ще один шанс поговорити.
Паґ дорікав мені за те, як усе закінчилося з Челсі. Все чесно. Я дорікав йому за те, як усе почалося.
Він зацікавився нейроекономікою почасти тому, що друг його дитинства просто в нього на очах перетворився на паличника. З тієї самої причини я зайнявся синтезом. Наші шляхи розійшлися, і ми не дуже часто бачилися в реалі. Однак і через два десятиліття після того, як я заради нього відлупцював гурт хлопців, Роберт Паґліно залишався моїм найщирішим і єдиним другом.
— Тобі потрібно по-справжньому зігрітися, — сказав він мені якось. — І я знаю одну леді, яка може дати добрячого жару.
— Думаю, це найгірше використання метафори в історії людського спілкування, — відповів я.
— Серйозно, Паличнику. Вона чудово тобі пасуватиме. Для балансу: трішки посуне тебе до звичної норми, розумієш?
— Ні, Паґу, не розумію. Хто вона? Ще один нейроекономіст?
— Нейрокосметолог, — підправив він.
— На них і досі є попит? — я ніяк не міг зрозуміти чому. Навіщо платити за зміни задля сумісності з «другою половиною», якщо саме поняття «другої половини» вийшло з моди?
— Невеликий, — визнав Паґ. — По суті, вона залишилася практично без роботи. Але, старий, усі інструменти при ній. Дуже тигмотактична[44]. Надає перевагу стосункам тет-а-тет і тілесним.
— Не знаю, Паґу. Звучить, як робота.
— Не твоя ж робота. З нею точно буде простіше, ніж з клятими переробленими, з якими ти маєш справу щодня. Вона розумна, сексуальна та тримає себе в прийнятних рамках — ну хіба що до тілесного контакту небайдужа. Це зовсім не відверте збочення, а просто утішний фетиш. У твоєму разі може навіть мати лікувальний ефект.
— Якби я потребував лікування, то звернувся б до лікаря.
— Цим вона також трішки займається.
— Справді? — мимоволі запитав я. — І успішно?
Він оглянув мене з ніг до голови.
— Не настільки успішно. Та й не в тому річ. Я просто подумав, що ви двоє могли б зійтися. Челсі — одна з тих небагатьох, кого б не відштовхнули твої інтимні проблеми.
— У наші дні у всіх інтимні проблеми, якщо ти цього не помітив. — Гадаю, він таки помітив: населення землі з кожним десятиліттям неухильно зменшувалося.
— Це був евфемізм. Я про твою відразу до контакту з людьми як такого.
— Назвати тебе людиною — вже евфемізм?
Він усміхнувся.
— То інша справа. Ми ж давно знайомі.
— Дякую, але ні.
— Надто пізно. Вона вже їде до місця вашої зустрічі.
— Зустрі… Ну ти й срака, Паґу.
— Найглибша.
Ось так я проти власної волі опинився на побаченні в лаундж-зоні готелю «Бет і ведмідь». З-під крісел та стільниць лилося приглушене розсіяне світло; того пообіддя кольори наближалися до довгих хвиль. Там прототипи могли вдавати, що бачать інфрачервоне світло.
Я також хвильку вдавав, оцінюючи жінку за столиком у кутку. Вона була довгоногою і розкішною. У ній мирно співіснували з півдюжини етносів, і жоден не домінував. Щось мерехтіло в неї на щоці: слабке смарагдове стакато на тлі червоного зсуву[45]. Волосся плавало ебеновою хмаринкою навколо її голови; наблизившись, я де-не-де помітив металеві відблиски всередині цього німбу — нитки електростатичного генератора, що підтримували ілюзію невагомості. За нормального освітлення її криваво-червона шкіра, поза сумнівом, набула б модної карамелевої барви безсоромних напівкровок.
43
Фраза адмірала Девіда Фаррагута «Damn the torpedoes, full speed ahead!», яка пролунала в битві біля Мобіл Бей 5 серпня 1864 року під час Громадянської війни в США.
45
Червоний зсув — зсув спектральних ліній у довгохвильовий бік. Є проявом ефекту Доплера.