Бен похитнувся — і все знову повторилося.
— Ось тобі й метеорити, — в’їдливо прокоментувала Бейтс.
Мені не вдалося оцінити масштабів. Це могла бути хоч муха, хоч астероїд.
— Наскільки воно велике? — прошепотів я за півсекунди до того, як на моїх імплантатах з’явилася відповідь:
Чотири сотні метрів вздовж головної вісі.
Бен знову постав перед нами на безпечній відстані: темний розмитий диск прямісінько по центру переднього видошукача «Тезея». Однак я пам’ятав великий план: куля, яка мигтить чорними вогнями; зранене й побите віспою лице, що вічно зазнавало мордувань і вічно зцілювалося.
Там були тисячі таких штук.
«Тезей» здригнувся по всій своїй довжині. То був лише поштовх від гальмівного імпульсу; однак на якусь мить мені здалося, ніби я розумію, що відчуває корабель.
Ми обережено рухалися вперед.
«Тезей» за допомогою дев’яностовосьмисекундного стрибка відірвався від пуповини, рушивши по широкій дузі, яка могла майже без жодних зусиль обернутися на замкнену орбіту — або на швидкий, обережний обліт, якщо місцевість виявиться надто непривітною. Невидимий промінь «Ікара» зсунувся ліворуч, марно постачаючи енергію у часопростір. Наша густомолекулярна парасолька розміром з місто згорнулася і запакувалася назад до того часу, як корабель знову зголодніє. Запаси антиматерії миттю почали танути; тепер ми були живими й бачили це. Втрати виявилися мінімальними, але нас щось тривожило у раптових від’ємних показниках на дисплеї.
Ми могли б утриматися на повідку: залишити буй у потоці телематерії, щоб черпати енергію з криниці позаду себе. Сьюзан Джеймс поцікавилися, чому ми так не зробили.
— Надто ризиковано, — без жодних пояснень сказав Сарасті.
Шпіндель нахилився до Джеймс.
— Нащо виставляти для них додаткову мішень, га?
Однак ми раз за разом посилали ще більше зондів, натужно та швидко вивергали їх із себе, не даючи пального ні на що більше, окрім як на обліт та самознищення. Вони не відводили погляду від механізмів, що кружляли навколо Великого Бена. Сам «Тезей» розглядав їх на відстані незмигним пильним оком. Але навіть якщо ці пірнальники й знали про наше існування, вони нас геть-чисто ігнорували. Ми стежили за ними з близької відстані, бачили, як вони падають униз і петляють по мільйонах парабол під мільйоном кутів. Ми ніколи не бачили їхніх зіткнень — ні між собою, ні з варивом із каменів, що кипіло навколо екватора Бена. На кожному перигеї[49] вони ненадовго занурювалися у атмосферу, спалахували там, уповільнювалися і, знову прискорившись, поверталися у космос з передніми забірниками, що пашіли залишковим теплом.
Бейтс вихопила кадр із КонСенсусу і, окресливши передній край об’єкта, виголосила:
— Скремджет[50].
Менше ніж за два дні ми нарахували близько чотирьох [в оригіналі — чотирьохсот. — Прим. верстальника.] тисяч апаратів. Вочевидь, перед нами була основна їхня частина; потім частота їхніх появ знизилася, а крива накопичення вирівнялася до певної теоретичної асимптоти. Більшість оберталися на низьких та швидких орбітах, але Сарасті прорахував щільність розподілення, згідно з яким виходило, що деякі з апаратів долітали аж до Плутона. Ми могли б залишатися там роками — і все одно натрапляли б на поодиноких свіжих лопатоносів[51], що повернулися із своєї затяжної вилазки до порожнечі.
— Найшвидші на крутих поворотах досягають більше п’ятдесяти «джі», — звернув увагу Шпіндель. — М’ясо такого б не витримало. Очевидно, це безпілотники.
— М’ясо можна зміцнити, — сказав Сарасті.
— Якщо у ньому стільки риштовання, то можна не присікуватися і просто назвати це машиною.
Морфометричні показники були абсолютно ідентичними. Чотириста тисяч пірнальників, і всі однакові. Навіть якщо там і був альфа-самець, який керував стадом, його було неможливо вирізнити неозброєним оком.
Однієї ночі — тобто коли вважалося, що на кораблі ніч — я вийшов до оглядового блістера на звуки тихого скавуління замордованої електроніки. Там, спостерігаючи за скіммерами, плавав Шпіндель. Він закрив мушлі, відрізав себе від зірок і звив маленьке аналітичне гніздечко. Внутрішню поверхню купола затопили графіки та додаткові вікна, так наче вони не вміщалися у віртуальному просторі голови Шпінделя. Його зусібіч освітлювали тактичні діаграми, обернувши тіло біолога на мішанину мерехтливих татуювань.