— Зазвичай ми знаходимо наших племінників за допомогою телескопів. Вони тверді, як гобблініти.
Ще прорахованіша двозначність. «Гобблініти» — такого слова взагалі немає.
В її очах відбивалася неминучість рішення. Саша завмерла на краю прірви, оцінюючи глибину темних вод, що котилися внизу.
— Ти зовсім не згадала про свого батька, — зауважив «Роршах».
— Так і є, «Роршаху», — м’яко визнала Саша, глибоко вдихнула…
І ступила крок уперед.
— Тоді може посмокчеш мого великого, товстого і волохатого пісюна?
Усі в барабані змовкли. Бейтс і Шпіндель витріщилися на неї, пороззявлявши роти. Саша заглушила канал і повернулася до нас, усміхаючись так широко, що здавалося, наче зараз відпаде верхня частина її голови.
— Сашо, — видихнула Бейтс. — Ти збожеволіла?
— А якщо і так? Тій штуці байдуже. Вона не розуміє, що я кажу.
— Що?
— Вона навіть не розуміє, що відповідає, — додала вона.
— Зажди. Ти ж казала… Сьюзан казала, що вони — не папуги. Вони знають правила.
До керма повернулася Сьюзан:
— Так, я це казала. І правила вони знають, але порівняльний аналіз не передбачає розуміння.
Бейтс похитала головою.
— Хочеш сказати, що те, з чим ми розмовляємо… навіть не розумне?
— Звісно, воно може бути розумним. Але ми не розмовляли з ним у звичному значенні цього слова.
— Тоді що це? Голосова пошта?
— Взагалі-то, — повільно мовив Шпіндель, — це називається китайською кімнатою…
«Чорт, давно вже час», — подумав я.
Я знав усе про «китайські кімнати». Я сам був такою кімнатою. Щиро кажучи, я навіть не приховував цього і сам розповідав усім, хто цікавився й запитував мене.
Озираючись назад, скажу, що, можливо, іноді це було хибною стратегією.
— Як ти взагалі можеш розповідати решті з нас про передові досягнення науки, якщо і сам до пуття не розумієш? — запитала Челсі, коли між нами ще все було добре. Перш ніж вона пізнала мене краще.
Я знизав плечима.
— Моя робота не полягає у тому, щоб їх розуміти. Якби це було можливо, то вони були б не такими уже й передовими. Я просто, скажімо так, перекладач.
— Так, але як ти можеш щось перекладати, якщо сам не розумієш?
Звичне запитання того, хто не в темі. Люди ніяк не можуть зрозуміти, що форма наділена власним сенсом, відокремленим від семантичного змісту, що прилипає до її поверхні; якщо правильно застосовувати топологію, зміст просто… виникає сам по собі.
— Ти чула коли-небудь про «китайську кімнату»? — запитав я.
Вона похитала головою.
— Тільки краєм вуха. Це щось давнє, чи не так?
— Їй не менше століття. Насправді це софізм, аргумент, що гіпотетично може спростувати правильність тестів Тьюрінга. Якогось типа лишають у зачиненій кімнаті. Крізь щілину в стіні він отримує аркуші з дивними закарлючками. Також він отримує доступ до бази цих закарлючок і переліку правил, які вказують, як поєднувати їх між собою.
— Граматика, — сказала Челсі. — Синтаксис.
Я кивнув.
— Штука в тому, що піддослідний гадки не має, чим є ті закарлючки чи яку інформацію вони можуть містити. Знає тільки, що коли натрапить на значок «дельта», то мусить взяти п’яту і шосту закарлючки з файлу «тета», а тоді об’єднати їх з іншою карлючкою з файлу «гамма». Так він вибудовує відповідь і записує її на листочку, який всовує назад у щілину і відпочиває до наступного сеансу. «Повторювати, доки м’ясо не стане просмаженим і соковитим».
— І так він підтримує розмову, — здогадалася Челсі. — Гадаю, китайською наш дослід називався б іспанською інквізицією.
— Саме так. Ідея полягає в тому, що ти використовуєш алгоритми зіставлення зі зразками, щоб брати участь у розмові, коли й гадки не маєш, що кажеш. Залежно від того, наскільки ґрунтовні твої правила, ти можеш пройти тест Тьюрінга. Тебе можуть вважати розумним і говірким, а ти навіть не знатимеш мови, якою спілкуєшся.
— Це і є синтез?
— Лише та його частина, що передбачає спрощення семіотичних[68] протоколів. І лише теоретично. По суті, я отримую дані кантонським діалектом, а відповідаю німецькою мовою, тому що я радше провідник, аніж учасник бесіди. Але принцип ти зрозуміла.
68
Семіотика — наука, що досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві, природі (комунікація у тваринному світі) або в самій людині (зорове та слухове сприйняття тощо).