— Але як утримати в пам’яті всі ці правила та протоколи? Їх же, певно, мільйони.
— Як і будь-що інше. Коли ти вивчив правила, то робиш це несвідомо. Це як кататися на велосипеді чи пінгувати ноосферу. Ти взагалі не задумуєшся про протоколи — радше уявляєш, як поводяться твої об’єкти.
— Гм, — у кутиках її рота заграла напівусмішка, — але тоді йдеться не зовсім про софізм. Усе дуже просто: насправді ти не розумієш ні кантонського діалекту, ні німецької.
— Розуміє система. Уся кімната, кожна її частина. Хлопець, що переписує карлючки, — лише один з її компонентів. Ти ж не вважаєш, що один-єдиний нейрон у твоїй голові може розуміти англійську?
— Іноді більше одного я не можу на це підписати. — Челсі похитала головою. Вона не мала наміру відступатися. Я бачив, як вона сортує питання в пріоритетному порядку. І я відчував, як вони стають усе особистішими…
— Повертаючись до теперішнього моменту, — змінив я тему, — ти хотіла показати мені, як це робиться пальцями…
Лукава посмішка стерла з її обличчя всі запитання.
— О, ну звісно…
Прив’язуватися — надто ризиковано. Забагато всього збиває з пантелику. Якщо ти прив’язуєшся до системи, за якою спостерігаєш, всі твої інструменти вкриваються пилом та іржею.
Але як доведеться, ними ще можна скористатися.
— Воно зараз ховається, тому що вразливе, — сказав Сарасті. — Отже, час іти.
Це була не стільки новина, скільки оцінка: ми вже кілька днів наближалися до Бена. Але, можливо, гіпотеза «китайської кімнати» посилила його рішучість. У будь-якому разі, скориставшись тим, що «Роршах» знову заховався за планетою, ми приготувалися вивести нашу нав’язливість на новий рівень.
«Тезей» постійно був у тяжі: на його фабриці визрівав універсальний зонд, розвиток якого було призупинено перед самим народженням — на випадок, якщо для виконання місії знадобиться щось непередбачуване. Десь між інструктажами Капітан прийняв пологи, модифікувавши пристрій для близького контакту і польової роботи. За добрих десять годин до передбачуваної появи «Роршаха» зонд із великим перевантаженням пролетів униз, затесався в потік камінців і заснув. Якщо наші розрахунки правильні, то, перш ніж він прокинеться, його не розтрощить якийсь випадковий уламок. Якщо все піде добре, то інтелект, що керував рухами багатомільйонного ансамблю, не помітить додаткового танцюриста. Якщо нам просто поталанить, то міріади скіммерів, що перебувають у полі зору, не запрограмовано як виказувачів.
Це прийнятні ризики. Якщо ми не готові до них, то треба було лишитися вдома.
Тож ми чекали: четверо оптимізованих гібридів, що давно перетнули межу звичайних людських можливостей, та один вимерлий хижак, що командував нами, замість того щоб зжерти живцем. Ми чекали, доки «Роршах» вийде на новий віраж. Зонд повільно падав — наш посол до небалакучого співрозмовника…
Чи, якщо Банда мала рацію, дрібний злодюжка, що мав відчинити двері порожньої квартири.
Шпіндель назвав його «чортиком з табакерки» — на честь дуже давньої дитячої іграшки, яка не заслужила навіть згадки в КонСенсусі. Ми падали за ним, дотримуючись практично балістичної траєкторії. Ми ретельно розрахували імпульс та інерцію, щоб проскочити крізь хаотичне мінне поле аккреційного пояса Бена.
Але Кеплер би не впорався сам: «Тезей» раз по раз гудів, запускаючи реактивні двигуни системи орієнтації. Коли Капітан коригував наш спуск у вир, вздовж хребта долинало тихе гуркотіння.
«Ще жоден план не пережив зустрічі з ворогом», — спало мені на думку, але я не знав, звідки ця цитата[69].
— Ось він, — мовила Бейтс. Біля Бена з’явилася плямка. Дисплей миттєво наблизив її. — Запуск програми на зближення.
«Тезей» досі не бачив «Роршаха», хоч ми перебували дуже близько і ще наближалися. Але паралакс хоч трішки зняв шори з очей зонда, демонструючи шпилі та димчасті скляні спіралі, які раз по раз зникали. Нескінченно плаский горизонт Бена лишався наполовину видимим крізь прозору товщу. Зображення тремтіло, крізь КонСенсус проходили хвилеформи.
— Оце так магнітне поле, — зауважив Шпіндель.
— Гальмуємо, — доповіла Бейтс. «Чортик» м’яко повернув назад і ввімкнув ліхтарик. На тактичній діаграмі почервонів індикатор зміни швидкості.
Цього разу тілом Банди заправляла Саша.
— Вхідний сигнал, — повідомила вона. — Такий самий формат.