Нашій дистанції ураження, звісно ж. З того, що ми знали, «Роршах» міг простягнути руку і скинути нас із неба ще до того, як ми залишили межі Сонячної системи.
Сарасті роздавав накази зі свого намету. Коли «Тезей» проходив апогей, КонСенсус переніс його голос на барабан:
— Зараз.
«Чортик» звів над собою купол — пухир, приклеєний до корпуса «Роршаха» і надутий у вакуумі одним легеньким видихом азоту. Тепер він навів лазери на ціль і почав свердлити; якщо ми правильно інтерпретували вібрації, то глибина ґрунту під його ногами не мала перевищувати тридцяти-сорока сантиметрів. Попри шестиміліметровий захисний шар, промені раз у раз затиналися.
— От сучий син, — пробурмотів Шпіндель. — Працює ж.
Ми пропалювали діру в щільному волокнистому епідермісі та ізоляційних венах, зроблених з чогось на кшталт керованого азбесту. Ми проникали крізь почергові шари надпровідної сітки, розділені розшарованим вуглецем.
Нарешті ми пропалили наскрізну діру.
Лазери одразу ж згасли. За кілька секунд кишкові гази «Роршаха» натягнули купол до краю. Чорна кіптява кружляла і витанцьовувала в неочікувано густій атмосфері.
Ніхто у нас не стріляв. Не було взагалі жодної реакції. В КонСенсусі почала накопичуватися інформація про парціальні тиски: метан, аміак, водень. Багато водяної пари, яка замерзала, щойно її виявляли.
Шпіндель буркнув:
— Відновлювальне середовище. До-сніжкова стадія, — його голос звучав розчаровано.
— Може, вони ще не завершили роботи, — припустила Джеймс. — Як і над структурою загалом.
— Можливо.
«Чортик» висунув язика — гігантський механічний сперматозоїд з м’язово-оптичним хвостом. Його голівка була товстошкірим ромбом, половину поперечного перерізу якого становила керамічна броня; у його серцевині ховалися крихітні рудиментарні сенсори — достатньо дрібні, щоб увесь комплекс міг пройти крізь тоненький, як олівець, отвір, прорізаний лазером. Зонд проліз туди, облизуючи нову дірку на тілі «Роршаха».
— А там темно, — зауважила Джеймс.
— Зате тепло, — відказала Бейтс.
281°К. Вище за температуру замерзання.[70]
Ендоскоп опинився у темряві. В інфрачервоному світлі проступила зерниста сірість чогось схожого на тунель, наповненого пітьмою і дивовижними гірськими породами. Стіни вигиналися, наче медові стільники, наче нутрощі закам’янілого кишківника. У тунелі траплялися тупики і відгалуження. Базовим субстратом було щільне листкове тісто з вуглецевого полотна. Іноді проміжки між шарами були не товщими за ніготь, а інші виявлялися достатньо широкими, щоб запхати туди чиєсь тіло.
— Пані та панове, — тихо сказав Шпіндель. — Диявольська пахлава.
Я міг би заприсягнутися, що побачив, як щось ворухнулося. Міг би заприсягнутися, що це щось знайоме.
Камера згасла.
Роршах
Матері люблять дітей сильніше, ніж батьки, бо вони мають більше певності, що це саме їхні діти.
Я не зміг попрощатися з батьком. Навіть не знав, де він був на той час.
А прощатися з Гелен не хотів. Мені не хотілося туди повертатися. Але заковика була в тому, що нікуди й не треба було їхати. Не залишилося у світі місця, де б гора не могла піднятися й піти до Магомета. Рай був просто околицею глобального села[71], тож у мене не лишалося вибору.
Я під’єднався зі своєї квартири. Нові імплантати — налаштовані для місії та встановлені мені в голову лише тиждень тому — привіталися з ноосферою та постукали у Перлові ворота[72]. Якийсь ручний дух, не такий ефемерний, хоча настільки ж вірогідний, як і Святий Петро, прийняв повідомлення і зник.
І ось я опинився всередині.
Там не було ані передпокою, ані вітальні. Рай не був пристосованим для випадкових відвідувачів; будь-який рай, де істоти з плоті та крові почувалися б як удома, видався б нестерпно прозаїчним для безтілесних душ, які мешкали тут. Звісно, зовсім не обов’язково, щоб гість та господар бачили перед собою однаковий краєвид. Я міг взяти з полиці який завгодно пейзаж і облаштувати це місце так, як мені того бажалося. Виняток становили самі Вознесенні. Одна з переваг життя після життя: тільки вони могли обирати обличчя, які ми бачимо.
71
Глобальне село — соціологічний і філософський термін, який було вперше вжито 1962 року канадським вченим Маршаллом Мак-Луеном у праці «Галактика Ґутенберґа». Термін використовують, аби вказати на те, що сучасне людство за умов надвисоких швидкостей та інформаційних технологій живе на планеті ніби без кордонів. Увесь світ стає настільки близьким і доступним, наче село, в якому народився і виріс.
72
Перлові ворота — неформальна назва райських воріт, натхненна описом Нового Єрусалиму в Одкровенні (21:21).