— Усім? — перепитала Бейтс.
Сарасті кивнув.
— Вікно відчиняється на 4 години 23 хвилини.
Він повернувся до хребта корабля.
— Крім мене, — сказав я.
Сарасті завмер.
— Я не беру участі в польових роботах, — нагадав я.
— Тепер берете.
— Я синтезист.
Вампір знав це. Звісно, він знав, усі знали: не можна спостерігати за системою, коли перебуваєш всередині неї.
— На Землі ви синтезист, — сказав Сарасті. — У поясі Койпера ви синтезист. А тут — частина екіпажу. Робіть, що вам кажуть.
Вампір зник.
— Ласкаво просимо у велику родину, — стиха вимовила Бейтс.
Я поглянув на неї. Решта команди вже розходилася.
— Ти знаєш, я…
— Ми надто далеко забилися, Сірі. Ми не можемо чекати чотирнадцять місяців на відповідь твоїх босів, і ти це чудово знаєш.
Майор підскочила з місця, легко по дузі пролетіла крізь голограми у невагомість центру барабана. Там вона раптово зупинилася, так наче її осяяло. Вона схопилася за хребтовий кабель і повернулася обличчям до мене.
— Тобі не варто себе недооцінювати, — сказала Аманда. — Сарасті також. Ти спостерігач, так? Закладаюся, що внизу є багато такого, за чим варто поспостерігати.
— Дякую, — відповів я.
Проте я вже знав, чому Сарасті відряджає мене на «Роршах», і головною причиною було не спостереження.
Троє цінних працівників у небезпеці. Підсадна качка зменшувала їхні шанси на враження до однієї четвертої.
Господь оволодіє тобою. Ти танцюватимеш і кричатимеш, і станеш іншою людиною.
— У процесі еволюції ми, певно, весь час були роздробленими, — сказала мені якось Джеймс у перші дні нашого знайомства. Вона постукала себе по скроні. — Місця всередині багато; мозок сучасної людини здатен виконувати десятки розумових процесів без жодних перевантажень. А паралельна багатозадачність має очевидні переваги у питаннях виживання.
Я кивнув.
— Десять голів краще, ніж одна.
— Насправді наше злиття могло відбутися зовсім недавно. Деякі експерти вважають, що за сприятливих умов ми можемо знову повернутися до множинних особистостей.
— Звісно, воно так і є. Ти — живий тому доказ.
Джеймс похитала головою.
— Я кажу не про фізичний поділ. Звісно, ми, вважай, витвір мистецтва, але теоретично хірургічне втручання в цьому процесі навіть зайве. Достатньо доволі сильного стресу. І якщо це трапиться в ранньому дитинстві.
— Жартуєш?
— Ну, в теорії, — визнала Джеймс і обернулася на Сашу, яка вела далі: — Фігня в теорії. Ще п’ятдесят років тому фіксувалися окремі випадки.
— Справді? — Я опирався спокусі скористатися імплантатами: мене міг виказати розфокусований погляд. — Не знав.
— Що ж, тепер про це мало хто говорить. У ті часи в ставленні до багатоядерників люди були довбаними варварами — називали це розладом і лікували, неначе якусь хворобу. Головною ідеєю лікування було зберегти одне ядро і вбити інші. Звісно, ніхто не називав це вбивством. Казали «інтеграція» чи ще якась хрінь. Ось такі були тоді люди: створювали інших людей, щоб ображати та катувати, а потім, коли в них відпадала потреба, знищували.
Це було сказано тоном, який ти не очікуєш почути на вечірці з нагоди першого знайомства. Джеймс м’яко повернулася на водійське крісло й відкоригувала розмову відповідно до звичних комунікаційних стандартів. Однак я ніколи не чув, щоб Банда називала одне одного «альтер его» — ні тоді, ні зараз. В устах Шпінделя це слово прозвучало зовсім необразливо. Я навіть здивувався, що вони так обурилися. А тепер я сидів на самоті у своєму наметі, марнуючи ті кілька хвилин перед початком операції, що в мене зосталися, і ніхто не бачив, як у мене оскліли очі після підключення до КонСенсусу.
Він мені повідомив, що слово «альтер» несло на собі тягар сотень років. Саша мала рацію — були часи, коли комплекс багатоядерної особистості називався розладом множинної особистості, тобто вважався розладом, а не комплексом, і його ніколи не викликали навмисно. На думку фахівців тих років, множинні особистості виникали спонтанно в незбагненних казанах насилля — друзки особистостей, принесені в жертву зґвалтуванням та побиттям, поки дитина перебувала у невідомому сховку в закапелках мозку. Це було водночас і стратегією виживання, і ритуальною самопожертвою: безсилі душі розриваються на клапті, покладаючи на вівтар тріпотливі шматки себе у марній надії власкавити мстивих богів — Маму і Татка.
75
Рядки, які автор приписує Біблії, є насправді його власним парафразом ось цієї цитати: «