Але мені було непросто. Сарасті не дозволяв мені вийти за межі системи. Кожне спостереження було забруднене моєю недоречною присутністю в загальній суміші. Я робив усе, що міг. Не вносив жодних пропозицій, які могли б вплинути на прийняття життєво важливих рішень. У польових умовах виконував те, що мені наказували, — і не більше. Я намагався скидатися на один із роботів Бейтс — просте знаряддя без ініціативи і без впливу на психодинаміку групи. Здається, мені це загалом вдавалося.
Мої нерозуміння накопичувалися за графіком і зберігалися в пакеті передачі «Тезея» — не відіслані. Через надмір локальних перешкод неможливо було відправити сигнал на Землю.
А Шпіндель був правий: привиди пішли за нами на корабель. Ми почали чути, як у його хребті, окрім Сарасті, шепочуть інші голоси. Краєм ока я навіть бачив, як яскраво освітлений круглий світ барабана викривлювався і похитувався, і не раз я помічав кістлявих, безголових, багаторуких примар, які гніздилися серед балок. Якщо глянути на них скоса, вони видавалися щільними і цілком реальними, та варто було спробувати сфокусуватися на цих привиддях, як вони блякли, перетворюючись на темну прозору пляму на тлі металу. Вони були такими крихкими, ці примари, що у них можна було свердлити дірки самим лише поглядом.
Шпіндель сипав як із рукава назвами психічних порушень. Я звернувся до КонСенсуса за просвітленням і знайшов ціле інакше «я», поховане під лімбічною системою, заднім мозком і мозочком. Воно жило у стовбурі мозку і було навіть старшим за підтип хребетних. Воно було самодостатнім: бачило, чуло й відчувало незалежно від усіх інших частин, нашарованих на нього у процесі еволюції. Воно не дбало ні про що, окрім власного виживання. Воно не гаяло часу ні на планування, ні на абстрактний аналіз, витрачаючи зусилля тільки на рудиментарну обробку сенсорної інформації. Але воно було спритним і реагувало на загрози швидше, ніж його розумніші співмешканці встигали їх усвідомити.
І навіть коли воно не мало змоги діяти — коли впертий, незговірливий неокортекс відмовлявся спустити його з повідка, — то все одно намагалося передати побачене, і саме тому Ісаак Шпіндель несхибно відчув, куди саме простягати руку. По суті, у нього в голові існувала скорочена версія Банди. Як і у всіх нас.
Я зазирнув глибше — і знайшов у мозку самого Бога, знайшов перешкоду, що вкидала Бейтс в екстаз, а в Мішель спричинювала конвульсії. Я простежив Сірий синдром до його витоків у скроневій долі. Чув голоси, що базікають у мізках шизофреніків. Знаходив кортикальні інфаркти, які змушують людей заперечувати власні кінцівки, уявляв магнітні поля, що мали посісти їхнє місце, коли Дробар намагався розчленуватися. А в купі забутих ще з двадцятого століття випадків під грифом «синдром Котара» я знайшов Аманаду Бейтс та інших, подібних їй. Мозок цих людей заперечував сам себе. «Колись у мене було серце, — байдуже промовляв з архіва один пацієнт. — Тепер на його місці б’ється щось інше». Інший просив поховати його, бо тіло вже починало смердіти.
Їх було ще більше, цілий каталог ретельно підібраних порушень, які «Роршах» ще не встиг випробувати на нас. Сомнамбулізм. Агнозія[78]. Однобічне просторове ігнорування. КонСенсус продемонстрував таке шоу потвор, що кожен мозок вжахнувся б власній вразливості: жінка помирає від спраги біля води не тому, що не бачить кран, а тому, що не може впізнати його. Чоловік, для якого не існувало лівого боку всесвіту, який не міг ні сприйняти, ні уявити лівого боку власного тіла, кімнати, текстового рядка. Чоловік, для якого сама концепція лівизни стала буквально неймовірною.
Часом ми можемо уявляти предмети, хоча й не бачити їх, хай навіть вони стоять просто перед нами. Раптова з’ява ефемерних хмарочосів, людина, з якою ви розмовляли, перетворилася на когось іншого, варто вам було на мить відволіктися. Це не магія і навіть не оптична ілюзія. Це зветься сліпотою неуважності, і знають про неї вже років сто, якщо не більше: схильність ока не помічати речей, які з погляду еволюційного досвіду є неможливими.
Знайшов протилежність до Шпінделевого сліпобачення: хворобу, коли зрячі вірять, що вони осліпли, а сліпі наполягають, що можуть бачити. Сама ідея була божевільно абсурдною: у пацієнтів відшарувалася сітківка, згоріли зорові нерви. Будь-яка можливість зору суперечить законам фізики: вони б’ються об стіни, перечіпляються через меблі, вигадують нескінченні сміховинні пояснення своєї незграбності. Хтось несподівано вимкнув світло. Яскрава пташка промайнула за вікном, відволікаючи увагу від перешкоди. Я все чудово бачу, дякую. З моїми очима все гаразд.
78
Розлад процесів впізнавання, спостерігається при деяких нервово-психічних захворюваннях, переважно при органічних ураженнях певних відділів головного мозку.