— Хвилиночку, — втрутився Каннінґем. — Якщо ви можете розгледіти це через мембрану, чому ж тоді Сью… чому Мішель нічого не побачила?
— Синестезія[80], — нагадав йому Сарасті. — Ви бачите. Вона відчуває.
Біомедичний відсік легенько смикнувся, коли його оберти синхронізувалися з барабаном. Поручні сховалися назад у палубу. З дальнього кутка щось позбавлене очей стежило, як я спостерігаю за процесом.
— Лайно, — прошепотіла Бейтс. — Хтось був удома.
До речі, насправді вони ніколи не розмовляли ось так просто. Якби я передавав їхні реальні голоси, ви б почули нісенітницю — півдюжини мов і цілий Вавилон особистих говірок.
Звісно, сякі-такі особливості проникали в їхні розмови: доброзичлива задерикуватість Саші, огида Сарасті до минулих часів. Під час операції на скроневій частці трапився випадковий глюк, тому Каннінґем втратив більшу частину займенників на позначення роду. Але питання було набагато ширшим. Багато хто з них у кожному другому реченні змішував англійську, гінді та мову хадза; жоден справжній науковець не дозволить стриножити свої думки концептуальними обмеженнями єдиної мови. Часом вони самі поводилися мало не як синтезисти, обмінюючись буркотіннями та жестами, які не мають жодного сенсу для звичайних людей. Не те щоб авангарду науки бракувало соціальних навичок; просто коли ти проминаєш певну точку розвитку, формальна мова стає надто повільною.
Для всіх, окрім Сьюзан Джеймс. Ходяча суперечність, ця жінка була настільки віддана ідеї комунікації, яка об’єднує, що заради неї навіть розрізала власний мозок на окремі шматки. Вона єдина, хто, здається, зважав на того, з ким розмовляє. Інші ж говорили самі для себе, хай навіть спілкувалися між собою. І навіть більше, решта особистостей Джеймс поводилися так само, змушуючи інших перекладати себе, як їм заманеться. Та це не становило проблеми. Будь-хто на «Тезеї» міг зрозуміти іншого.
Але це не мало жодного значення для Сьюзан Джеймс. Вона пристосовувала кожне сказане слово до реципієнта, підлаштувалася.
Я провідник. Я існую, щоб будувати мости, а про які мости може йтися, якщо я просто переказую тобі, про що говорили ті люди. Тому я розповідаю, уточнюю, що вони мали на увазі, і це матиме для тебе стільки значення, скільки ти зможеш збагнути.
За винятком Сьюзан Джеймс, лінгвіста й лідера, якій я довірю говорити самій за себе.
П’ятнадцять хвилин до апогею: максимальна безпечна дистанція (на випадок, якщо «Роршах» вирішить вдарити у відповідь). Далеко внизу магнітне поле артефакту тиснуло на атмосферу Бена, як мізинець Бога. Величезні темні хмари клубочилися під ним; за ним слідом закручувалися неспокійні вихори розміром з Місяць.
П’ятнадцять хвилин до апогею, а Бейтс і досі сподівалася, що Сарасті змінить своє рішення.
У певному сенсі це була її провина. Якби вона поставилася до цієї нової роботи як до ще одного хреста, якого треба тягти, можливо, все було б десь так само, як і раніше. Лишалася б слабка надія, що Сарасті дозволив би нам зціпити зуби й продовжувати, додавши до звичної порції зивертів, магнітних хвиль та монстрів з підсвідомості ще одну біду — пружинні двері-пастки. Але Бейтс зробила з цього проблему. Це був просто ще один кавалок гівна в каналізації, однак, на думку Бейтс, саме цей кавалок забив трубу.
Ми вже й так досягли межі, ледь виживаємо в середовищі тієї штуки. А якщо вона почне вживати контрзаходів… На мою думку, нам не варто так ризикувати.
Чотирнадцять хвилин до апогею, і Аманда Бейтс досі шкодувала про сказане.
Під час попередніх експедицій ми виявили двадцять шість мембран на різних стадіях розвитку. Ми просвічували їх рентгенівськими променями, сканували ультразвуком. Ми спостерігали, як вони розповзаються посеред проходів і як повільно втягуються назад у стіни. Діафрагма, що захряснулася за Бандою Чотирьох, мала зовсім іншу природу.
Яка імовірність того, що найперша ж мембрана на спусковому гачку виявиться обладнаною протилазерним захистом? То не було звичне для процесу росту «Роршаха» явище. Ту пастку було налаштовано для нас.
Налаштовано ким?
Це було вже геть інше запитання. Тринадцять хвилин до апогею, і Бейтс хвилювалася через мешканців.
Звичайно, під час кожної експедиції ми незаконно вдиралися до чужої домівки. Це небагато що змінило. Але зламуючи замок, ми вважали, що плюндруємо порожню недобудовану дачу. Ми гадали, що власники ще довго не з’являтимуться. І, звісно, не сподівалися, що один із них вийде серед ночі відлити — і заскочить нас на гарячому. А він саме так і зробив, а тоді зник у лабіринті. Тож яка зброя ховається під його подушкою — над цим варто замислитися.
80
У психології — сенсорна реакція одного з органів чуттів, що стимулює інший орган чуттів. Найрозповсюдженішим проявом синестезії є так званий кольоровий слух, коли звук поряд із слуховим відчуттям викликає ще й кольорове. Наприклад, у багатьох людей жовтогарячий колір викликає відчуття тепла, а синьо-зелений — холоду.