Бейтс скептично подивилася на нього.
— Пластикова шкіра — це «нічого особливого»?
— Зважаючи на середовище, я вже ладен був чекати на плазмоїдів Сандуловічіу. А пластмаса — це просто очищена нафта. Органічний вуглець. Функціонування цієї істоти спирається на вуглець. Навіть на білки, хоча вони набагато міцніші за наші. Помітні численні сірчані поперечні зв’язки, наскільки я можу сказати з того, що не зруйнували ваші піхотинці. — Очі Каннінґема дивилися повз нас: думками, вочевидь, він витав десь далеко-далеко, наздоганяючи дистанційні сенсори. — Тканини цієї істоти просякнуті магнетитом. На Землі цю речовину можна знайти в мозку дельфінів, перелітних птахів, навіть певних бактерій — в усіх, хто рухається, орієнтуючись на магнітні поля. На рівні макроструктур було виявлено пневматичний внутрішній скелет, який, наскільки можна здогадатися, виконує роль м’язів. Придатна до скорочення тканина витискає газ через систему міхурів, що напружують або розслабляють кожен сегмент мацаків.
Погляд Каннінґема знову став осмисленим — саме настільки, щоб зосередитися на цигарці. Біолог підніс її до рота, глибока вдихнув, а тоді знову опустив.
— Зверніть увагу на набряки навколо основи кожної кінцівки. — На віртуальному трупі обвислі кульки засяяли помаранчевим. — Їх можна було б назвати клоаками. Туди відкриваються всі системи: вони їдять, дихають і випорожнюються через ці маленькі камери. Жодних інших природних отворів не знайдено.
Банда скривилася, щоб висловити Сашину огиду.
— А вони не закупорюються? Якось неефективно.
— Якщо закупориться один, є ще вісім отворів у таку саму систему. Ти тільки мріятимеш про таку неефективність, коли одного разу вдавишся курячою кісточкою.
— А чим воно харчується? — запитала Бейтс.
— Не можу сказати. Навколо клоак я виявив щось схоже на тканини мускульного шлунка, що свідчить про те, що вони жують або жували на певному етапі своєї історії. А крім того… — він розвів руками, й цигарка лишила позад себе слабкий струмінь диму. — Якщо надути ці тканини, то утвориться герметична перегородка. У поєднанні з епідермісом це дозволить організму якийсь час виживати у вакуумі. Ми вже знаємо, що воно може витримувати навколишню радіацію, тільки не запитуйте в мене як. Хоч би чим би воно послуговувалося, а його гени значно міцніші за наші.
— Отже, воно здатне виживати в космосі, — замислилася Бейтс.
— Так само, як дельфін під водою. Лише обмежений період часу.
— А довго?
— Точно не знаю.
— Центральна нервова система, — сказав Сарасті.
Бейтс і Банда враз невловимо заклякли. Відтіснивши Сашу, тіло зайняла Джеймс.
Навколо ніздрів та рота Каннінґема клубочився сигаретний дим.
— Як виявилося, в ній немає нічого центрального: ні цефалізації, ні навіть відокремлених органів чуття. Усе тіло вкрите чимось на кшталт очок чи хроматофорів[82]. Або і тим, й іншим. Усюди щетинка. Наскільки я можу сказати — за умови, що всі ці тоненькі підсмажені ниточки, які я склав докупи після вашого збою, справді нерви, а не щось кардинально інше, — кожна із цих структур перебуває під незалежним контролем.
Бейтс випросталася в кріслі.
— Серйозно?
Каннінґем кивнув.
— Це те саме, що контролювати рух кожної окремої волосинки на голові, а ця істота цілком вкрита щетинками. Те саме стосується очей. Сотні тисяч очок по всьому епідермісу. Кожне — не більше за камеру-обскуру[83], але воно здатне фокусуватися незалежно, і, підозрюю, різні дані складаються у щось інтегроване. Усе тіло діє, як єдина сітківка. Теоретично це забезпечує надзвичайну гостроту зору.
— Розподілений масив телескопів, — пробурмотіла Бейтс.
— Хроматофор підкреслює кожне око. Пігмент скидається на криптохром, тож він, можливо, також бере участь у здійсненні зорової функції. Крім того, він здатен розширюватися чи стискатися у найближчих тканинах. Це передбачає динамічні пігментні візерунки, як у каракатиці чи хамелеона.
— Візерунок імітує тло? — запитала Бейтс. — Чи можна цим пояснити те, що Сірі його не бачив?
Каннінґем відкрив нове вікно і вивів на екран зернисте збільшене зображення Сірі Кітона та його невидимого візаві. Істота, якої я не помітив, була зловісно матеріальною для камер: рухоме дископодібне створіння, вдвічі ширше за мій тулуб, з країв якого звисають мацаки, як товсті вузлуваті канати. Його шкірою хвилями перекочувалися візерунки. Неначе світло та тінь, що виграють на мілководді.
— Як бачиш, візерунок не збігається з тлом, — сказав Каннінґем. — Навіть приблизно.
— Можеш пояснити, чому Сірі його не бачив? — запитав Сарасті.
— Ні, — визнав Каннінґем. — Це набагато ефектніше, ніж звичайне маскування. Але водночас «Роршах» змушує вас бачити те, чого там насправді немає. Можливо, з тієї самої причини ви й не бачите того, що там є.
— Ще одна галюцинація? — запитав я.
Втягуючи дим, Каннінґем знизав плечима.
— Існує багато способів надурити зорову систему людини. Цікаво, що ілюзія зникла, коли навколо стало багато свідків, але якщо ти хочеш дізнатися про конкретний механізм, мусиш дати мені щось більше, ніж ось це. — Він тицьнув рукою з цигаркою на підсмажені рештки.
— Але… — Джеймс глибоко вдихнула, намагаючись опанувати себе. — Ми говоримо про щось… принаймні, високорозвинене. Щось дуже складне. З величезною обчислювальною потужністю.
Каннінґем знову кивнув.
— Я б сказав, що нервова тканина становить близько тридцяти відсотків маси тіла.
— Отже, воно розумне, — прошепотіла вона.
— Нітрохи.
— Але ж… тридцять відсотків…
— Тридцять відсотків моторних і сенсорних дротів. — Ще одна затяжка. — Наче у восьминога; неймовірна кількість нейронів, але половина з них використовується, щоб керувати присосками.
— Наскільки мені відомо, восьминоги доволі розумні, — сказала Джеймс.
— За стандартами молюсків — звісно. Але ти хоч розумієш, скільки додаткових дротів знадобилося б тобі, якби фоторецептори твоїх очей вкривали все тіло? Для початку тобі потрібно було б триста мільйонів подовжувачів від півміліметра до двох метрів завдовжки. А це означає, що всі сигнали твого тіла розсинхронізуються, і знадобляться мільярди додаткових логічних схем, щоб узгодити вхідні дані. І все це дасть тобі єдине статичне зображення — без фільтрування, інтерпретації чи хронологічно послідовної інтеграції. — Він здригнувся і зробив чергову затяжку. — А тепер помнож це на всі додаткові дротики, необхідні для того, щоб сфокусувати ці очки на предметі чи щоб передати всі дані окремим хроматофорам, а тоді ще додай обчислювальну потужність, потрібну для запускання всіх цих хроматофорів водночас. Тридцять відсотків здатні на таке, але я дуже сумніваюся, що тоді тобі щось би лишилося на філософію та науку. — Він махнув рукою в напрямку трюму. — Цей… цей…
— Шифратор, — запропонувала Джеймс.
Каннінґем розсмакував слово.
— Дуже добре. Цей шифратор — абсолютне диво еволюційної інженерії. А ще він тупий, як пень.
На мить запала тиша.
— Тоді що ж це? — нарешті запитала Джеймс. — Чиясь домашня тваринка?
— Канарка у вугільній шахті, — припустила Бейтс.
— Можливо, навіть не це, — відповів Каннінґем. — Можливо, це лише лейкоцит з маніпуляторами. Або робот-ремонтник. Керований дистанційно чи діючий інстинктивно. Але, люди, зараз ми забуваємо про набагато важливіші питання. Як узагалі може анаероб розвинути настільки складну багатоклітинну структуру, та ще й рухатися так швидко, як ця тварюка? Такий рівень активності спалює купу АТФ.
— Може, вони не використовують АТФ, — сказала Бейтс, доки я зазирав у підказку: аденозинтрифосфат. Джерело клітинної енергії.
82
Світловідбиваючі клітини, або групи клітин, що містять пігмент, і є в організмах багатьох тварин таких як амфібії, риби, рептилії, ракоподібні і молюски.
83
Прототип фотографічного апарату: темне приміщення з одним малим отвором (діаметром порядку 0,3–1,0 мм), через який на протилежну стіну проектується перевернуте зменшене зображення предметів ззовні.