Як я вже казав, це все чутки. Особисто я не знаю нікого, хто б повернувся після Вознесіння, але зрештою, чому їм захотілося б повертатися? Навіть Люцифер облишив небеса, лише коли його звідти турнули.
Можливо, тато знав щось напевно — він був обізнаний більше, ніж інші люди, у питаннях, про які ті ж інші люди не мали жодного уявлення, — от тільки він ніколи не розголошував секретів. І хай би що йому було відомо, але він, вочевидь, вирішив, що правда не змусить Гелен передумати. А для нього цього було досить.
Ми одягли шоломи, які слугували одноденними перепустками для Бездротових, і зустрілися з матір’ю у простій, мало не по-спартанському умебльованій вітальні. Вона не додала в кімнату вікон, що виходили б у її світ, не даючи ані натяку на утопію, яку вибудувала для себе. Вона навіть не скористалася одним із заздалегідь установлених гостьових середовищ, розроблених, щоб мінімізувати дискомфорт відвідувачів. Ми опинилися в безликій бежевій сфері, діаметр якої сягав п’яти метрів. Усередині не було нічого, окрім самої матері.
«Зрештою, ця атмосфера, можливо, не дуже й відрізняється від її бачення утопії», — припустив я.
Батько усміхнувся.
— Гелен.
— Джиме, — матір була на двадцять років молодшою за своє тіло на ліжку, проте від погляду на неї у мене шкірою сипнуло морозом.
— Сірі! І ти прийшов!
Гелен завжди зверталася до мене на ім’я. Гадаю, вона ніколи не називала мене сином.
— Ти й досі щаслива тут? — запитав батько.
— Надзвичайно. Я хотіла б, щоб ти приєднався до нас.
Джим усміхнувся.
— Хтось же мусить стежити, аби тут все було гаразд.
— Ти ж знаєш, що це не прощання, — сказала вона. — Ти можеш навідувати мене, коли забажаєш.
— Тільки якщо ти зробиш щось з декораціями.
Не просто жарт, а лукавство. Джим прийшов би на її поклик, навіть якби довелося босоніж ступати по битому склу.
— І Челсі також, — вела далі матір. — Було б дуже приємно нарешті познайомитися через стільки часу.
— Челсі відійшла, Гелен, — відказав я.
— Так, але ж я знаю, що ви підтримуєте зв’язок. Знаю, вона була для тебе особливою людиною. А те, що ви більше не разом, не означає, що вона не може…
— Ти ж знаєш, що вона…
Жахна імовірність обірвала мене посеред речення: можливо, я справді їм не сказав.
— Сину, — спокійно мовив Джим, — залиш нас на хвилинку.
Та я лишив би їх на ціле довбане життя. Відключившись, я знову опинився у палаті й перевів погляд з тіла матері на ліжку на сліпого, паралізованого батька на дивані, який шепотів солодкі ніжності в інформаційний потік. Нехай зіграють одне перед одним свою комедію, нехай завершать та ритуалізують свої так звані стосунки так, як вважають за потрібне. Можливо, бодай раз у житті вони змусять себе бути чесними у світі, де все решта — брехня. Можливо.
У будь-якому разі, мені не хотілося бути присутнім при цьому.
Та звісно, мені довелося повернутися, аби виконати свою частину ритуалу. Вдаючись до звичної брехні, я востаннє зіграв свою роль у родинній п’єсі. Ми дійшли згоди, що материне Вознесіння нічого не змінює, й ніхто ні на крок не відхилився від сценарію, аби назвати іншого брехуном. Зрештою, ретельно добираючи слова — щоб сказати «до зустрічі» замість «прощавай», — ми попрощалися з матір’ю.
Мені навіть вдалося притлумити блювотний рефлекс, щоб її обійняти.
Щойно ми вийшли з пітьми, в руках у Джима опинився інгалятор. Коли ми проходили вестибюлем, я без надії сподівався, що батько викине його у смітник. Однак, щоб не піддаватися спокусі, він підніс аерозоль до рота та прийняв ще одну порцію вазопресину[26]. Вірність в аерозолі.
— Тобі це більше не потрібно, — зауважив я.
— Можливо, — погодився батько.
— У будь-якому разі не спрацює. Ти не зможеш лишатися закоханим у того, кого навіть тут немає, хоч би скільки гормонів винюхав. Це лише…
Джим промовчав. Ми пройшли під дулами охоронців, що захищають будівлю від проникнення Реалістів.
— Вона пішла, — бовкнув я. — Їй байдуже, навіть якщо ти знайдеш собі когось. Вона б навіть тішилася, якби так сталося.
Це б дозволило їй вважати, буцімто шальки терезів урівноважено.
— Вона моя дружина, — відповів на те батько.
— Це слово більше нічого не означає. Ніколи не означало.
Він злегка усміхнувся.
— Це моє життя, синку. Мене воно влаштовує.
— Тату…
— Я не звинувачую її, — мовив він. — І тобі не варто.
Легко йому казати. Легко навіть приймати біль, якого вона йому завдавала всі ці роки. Цей життєрадісний вираз обличчя наприкінці навряд чи приховає всі ті гіркі скарги, які батько вислуховував протягом життя. Гадаєш, це легко, коли ти зникаєш на кілька місяців поспіль? Легко постійно запитувати у себе, з ким ти, чим займаєшся і чи живий взагалі? Гадаєш, легко самій виховувати таку дитину?
Вона звинувачувала його у всьому, та він не ремствуючи терпів її докори, бо знав, що все це — брехня. Він знав, що був тільки приводом. Вона відійшла не тому, що він постійно зникав, і не через його зради. Її рішення взагалі з ним не пов’язане. Річ у мені. Гелен залишала цей світ, адже більше не могла дивитися на те, що замінило її сина.
Можливо, я б продовжив суперечку — знову спробував би змусити батька зрозуміти, але ми щойно вийшли за браму Раю на вулиці Чистилища, де перехожі зусібіч щось вражено бурмотіли й, повідкривавши роти, витріщалися в небо. Я простежив за їхніми поглядами до смужки відкритих сутінок між хмарочосами — і в мене перехопило подих…
Падали зорі.
Зодіак перекрила чітко окреслена сітка з яскравих цяток із сяючими хвостами. Неначе всю планету піймали у величезні тенета, вузли яких виблискували, як вогні святого Ельма. Це було чарівно. І жахливо.
Я відвів погляд, аби відкалібрувати зір і дати шанс нахабній галюцинації шляхетно зникнути, доки я не спрямував на далеке світло критичного погляду. Тієї миті я помітив вампіра, жінку. Вона блукала поміж нас, як класичний вовк у овечій шкурі. Не часто на вулиці можна зустріти таку істоту, як вампір. Раніше я не бачив жодного з них наживо.
На голову вища за всіх нас, вона щойно вийшла з будівлі через дорогу. Її жовті очі яскраво сяяли — як у кота в густих сутінках. Доки я за нею спостерігав, вампірка збагнула: щось не так. Тоді роззирнулася, поглянула на небо — і рушила собі далі, абсолютно байдужа до худоби навколо, до небесного знамення, яке так приголомшило те бидло. Абсолютно байдужа до того, що світ щойно перевернувся догори дриґом.
То була 10:35 година за Грінвічем 13 лютого 2082 року.
Вони ніби стиснули світ у великому кулаці, а самі залишалися чорними, як внутрішня поверхня горизонту подій[27], аж до останньої миті — коли спалахнули всі разом. Помираючи, вони кричали. Кожен радіоприймач, від поверхні і до геостаціонарної орбіти, стогнав з ними в унісон, кожен інфрачервоний телескоп ненадовго захворів на снігову сліпоту. Небо на кілька тижнів затягло попелом; сріблясті мезосферні хмари над висотними струменевими течіями щосвітанку виблискували іржавими барвами. Вочевидь, ті об’єкти здебільшого складалися з металу. Ніхто й гадки не мав, що це все може означати.
Можливо, вперше в історії світ дізнався про щось, перш ніж йому про це розповіли: якщо ви бачили небо, то й самі долучилися до сенсації. Арбітрам світу новин, позбавленим звичного привілею фільтрувати реальність, довелося задовольнятися можливістю дати назву феномену. Їм знадобилося дев’яносто хвилин, щоб зійтися на Світляках. Півгодини потому в ноосфері з’явилися перші перетворення Фур’є[28]; ніхто не здивувався, що Світляки змарнували свій останній подих не на радіоперешкоди. У їхній передсмертний хор було закладено схему, закодовані дані, що чинили опір будь-якому земному аналізу. Вірні лише суворим науковим методам експерти відмовилися вгадувати навмання: вони тільки визнали, що Світляки щось сказали. І вони не знали що саме.
26
Вазопресин — нейрогіпофізарний гормон, що синтезується у багатьох ссавців. Його основні функції — утримання води в організмі та звуження судин. Синтезується у гіпоталамусі, накопичується в задній долі гіпофізу та виділяється в кровотік. Однак певна кількість вазопресину може виділятися безпосередньо в мозок і впливати на соціальну поведінку та сексуальну мотивацію.
27
Горизонт подій — уявна гіперповерхня в просторі-часі, яка відділяє ті точки простору-часу, з яких світло може потрапити до спостерігача, від тих, звідки світло потрапити до спостерігача не може. Виникає навколо чорних дір.
28
Тут отримані за допомогою перетворення Фур'є результати обробки сигналів, які свідчать, що в сигналах є певні послідовності і логічні зв'язки, а отже — вони несуть певну інформацію.