Homo sapiens vampiris — підвид людини, що відділився від загального родоводу між 800 000 і 500 000 роками до н. е. і проіснував нетривалий час. Він був стрункішим за Homo sapiens та Neanderthal. Суттєва відмінність від sapiens полягала також у видовжених різцях, щелепах і довгих кістках, що мали б слугувати його хижацькому способу життя. У зв’язку з досить коротким періодом існування цього відгалуження зміни не стали масовими й суттєво перекривалися загальною алометрією; відмінність стає помітною тільки у великих вибірках (>130).
І хоча vampiris видаються практично ідентичними із сучасними людьми з погляду загальної морфології, вони суттєво різняться на біохімічному, неврологічному та м’якотканинному рівнях. Шлунково-кишковий тракт у них вкоротився і став виробляти низку інших ензимів, що більше пасують до м’ясоїдного раціону. Оскільки канібалізм пов’язаний з високим ризиком пріонових інфекцій[110], імунна система вампірів демонструвала вищу стійкість до пріонових хвороб[111] і ще цілої низки глистів та паразитів-анізакид. Зір та слух у vampiris були кращими, ніж у sapiens; сітківка вампірів — квадрохроматична (містить чотири типи колбочок, а не три, як у звичайної людини); четвертий тип колбочок є спільним для різних нічних хижаків, від котів до змій. Його налаштовано на ближній інфрачервоний діапазон. Сіра речовина мозку вампірів була «недостатньо взаємопов’язаною», порівняно з людськими стандартами, через брак проміжної білої речовини. А тому ізольовані кортикальні модулі стали самостійними й гіперактивними, що стало причиною надзвичайних аналітичних здібностей і виняткового хисту до розпізнавання образів[112].
Теоретично всі ці адаптації є наслідками каскадного ефекту і можуть, попри різноманітність безпосередніх причин, бути простежені до парацентричної інверсійної мутації блоку Xq21.3 на Х-хромосомі[113]. Це викликало функціональні зміни в генах, які кодують протокадерини (білки, що відіграють критично важливу роль у розвитку мозку й центральної нервової системи). І хоча це спровокувало радикальні неврологічні й поведінкові зміни, суттєві фізіологічні зміни були обмежені м’якими тканинами й мікроструктурами, що не кам’яніють. Саме це, а також надзвичайно низька кількість вампірів навіть на піку популяції (у зв’язку з перебуванням на вершині трофічної піраміди) пояснює їхню відсутність у палеонтологічному літописі.
Цей каскад також спричинив суттєві побічні ефекти. Наприклад, вампіри втратили здатність кодувати ε-протокадерин Y, гени якого лишилися тільки в Y-хромосомі гомінідів[114]. Нездатні самостійно синтезувати життєво важливий білок, вампіри були змушені отримувати його з їжі. Таким чином, люди становили основу їхнього раціону. Але людська популяція поповнювалася вкрай повільно (унікальна ситуація, адже зазвичай здобичі в десятки разів більше, ніж хижаків). За звичайних умов така динаміка видавалася б надзвичайно марнотратною: вампіри виїли б усіх людей, а тоді вимерли б самі через брак необхідних поживних речовин.
Тривалі періоди сну, як у дводишної риби[115] (так званий «немертвий стан»), і подальше різке скорочення енергетичних потреб вампірів розвинулися як спроба врівноважити цей дисбаланс. Для цього організм вампірів виробляв підвищений рівень ендогенного D-Ala-лейенкефаліну (пептиду, що викликає сплячку в ссавців[116], й добутаміну, що зміцнює серцевий м’яз у період бездіяльності[117]).
Іншим побічним ефектом був так званий «хрестовий глюк» — переплетення зазвичай розділених масивів рецепторів у зоровій корі головного мозку[118], яке провокує напади, схожі на епілепсію, щойно масиви, які обробляють вертикальні й горизонтальні стимули, спрацьовують водночас на доволі розлогій ділянці поля зору. Оскільки в природі прямих кутів практично не існує, природний відбір не викорчував цього глюку. Та коли Homo sapiens розвинув евклідову геометрію, ця риса закріпилася у Homo sapiens vampiris через генетичний дрейф. Враз позбавлений доступу до здобичі, увесь підвид вимер ще на світанку історії.
Ви, певно, помітили, що Юкка Сарасті, як і всі реконструйовані вампіри, часом, замислившись, клацав язиком. Імовірно, така особливість походить з прамови, що трансформувалася у специфічний тип мовлення понад 50 000 р. до н. е. Засноване на клацанні мовлення надзвичайно зручне для хижаків, що вистежують здобич у луках і савані. Клацання імітує шелестіння трави, дозволяючи спілкуватися, не сполохавши жертву[119]. Серед людських мов найближчою до старовампірської є хадза[120].
Сенсорику людини надзвичайно просто хакнути: нашу зорову систему в кращому разі описували як набір фокусів[121]. Органи чуттів отримують настільки недосконалі й фрагментарні вхідні дані, що мозок радше змушений інтерпретувати їх згідно з правилами ймовірності, а не спиратися на безпосереднє сприйняття[122]. Він не стільки бачить світ, скільки висуває обґрунтовані припущення щодо нього. Як наслідок, «неправдоподібні» стимули часто просто не аналізуються свідомістю, й байдуже, наскільки потужними вони є. Ми схильні ігнорувати візуальні образи та звуки, що не вписуються в нашу картину світу.
Сарасті мав рацію: «Роршах» не зробить з вами нічого такого, на що б ви самі не були здатні.
Наприклад, фокус з невидимістю юного тупуватого шифратора — того, що узгоджував свої рухи з прогалинами в людському зорі, — спав мені на думку, коли я читав про феномен під назвою перцептивна сліпота. Один росіянин на прізвище Ярбус першим виявив сакадичні рухи людських очей ще в тисяча дев’ятсот шістдесятих[123]. Відтоді чимало дослідників змушували предмети непомітно з’являтися в полі людського зору і зникати, вели розмови з бідолашними суб’єктами, що так і не збагнули, що їхній співрозмовник змінився посеред бесіди, і загалом довели, що людський мозок не помічає купи всього, що відбувається навколо[124],[125],[126]. Прогляньте демонстраційні відео на сайті лабораторії візуального сприйняття Університету Іллінойса[127] — і ви побачите, що я маю на увазі. Люди, це насправді виносить мозок. Просто поміж нас могли б вештатися саєнтологи, і якби вони рухалися правильно, то ми б навіть не помітили їх.
Більшість згаданих у книжці психозів, синдромів та галюцинацій існують насправді й детально описані Метцінґером[128], Веґнером[129] і/або Саксом[130] (дивіться також розділ «Свідомість/Інтелект»). Інші (наприклад, «сірий синдром») ще не вторували свого шляху до довідника з діагностики й статистики психічних порушень[131] — щиро кажучи, я вигадав кілька, — але вони все одно спираються на експериментальні свідчення. Залежно від ваших переконань, обережний вплив магнітних полів на мозок може спровокувати будь-що: від релігійного екстазу[132] до відчуття, буцімто вас викрали прибульці[133]. Транскраніальна магнітна стимуляція може змінити настрій, спровокувати сліпоту[134] або ж вразити мовленнєві центри (наприклад, позбавити людину здатності вимовляти дієслова, не зачепивши при цьому іменники)[135]. Пам'ять і здібності до навчання можна поліпшити (або погіршити), і уряд Сполучених Штатів наразі фінансує дослідження портативних пристроїв ТКМС для — здогадалися, правда? — військових цілей[136].
110
Pennish, Е. 2003. Cannibalism and prion disease may have been rampant in ancient humans.
111
Mead, S.
114
Bianco-Arias, P., C.A. Sargent, and N.A. Affaral. 2004. Mammalian Genome, 15(4): 296–306.
117
Miller, K. 2004. Mars astronauts' will hibernate for 50 million-mile journey in space'. News.telegraph.co.uk, 11/8/04.
118
Calvin, W.H. 1990. The Cerebral Symphony: Seashore Reflections on the Structure of Consciousness. 401 pp. Bantam Books, NY.
120
Запис клацальних фонем мови хадза можна послухати за посиланням: http://hctv.humnet.ucla.edu/departments/linguistics/VowelsandConsonants/index.
121
Ramachandran, V.S. 1990. рр. 346-360 in The Utilitarian Theory of Perception, C. Blakemore (Ed.), Cambridge University Press, Cambridge.
122
Purves, D. and R.B. Lotto. 2003. Why We See What We Do An Empirical Theory of Vision. Sinauer Associates, Sunderland, MA. 272 pp.
123
Yarbus, A. L. 1967. Eye movements during perception of complex objects. In L. A. Riggs, Ed., Eye Movements and Vision, Plenum Press, New York, Chapter VII, 171–196.
124
Pringle, H. L., et al. 2001. The role of attentional breadth in perceptual change detection. Psychonomic Bulletin & Review 8: 89–95 (7)
125
Simons, D. J., and Chabris, C. F. 1999. Gorillas in our midst: sustained inat-tentional blindness for dynamic events. Perception 28: 1059-1074
126
Simons, D. J., and Rensink, R. A. 2003. Induced Failures of Visual Awareness. Journal of Vision 3 (1).
128
Metzinger, Т. 2003. Being No One: The Self-Model Theory of Subjectivity. MIT Press, Cambridge, MA. 713 pp.
131
American Psychiatric Association. 2000. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders. (4th Ed., Text Revision). Brandon/Hill.
132
Ramachandran, V. S., and Blakeslee, S. 1998. Phantoms in the Brain: Probing the Mysteries of the Human Mind. William Morrow, New York.
133
Persinger, M. A. 2001 The Neuropsychiatry of Paranormal Experiences. J Neuropsychiatry & Clinical Neuroscience 13: 515–524.
134
Kamitani, Y. and Shimojo, S. 1999. Manifestation of scotomas created by transcranial magnetic stimulation of human visual cortex. Nature Neuroscience 2: 767–771.
135
Hallett, M. 2000. Transcranial magnetic stimulation and the human brain. Nature 406:147–150.
136
Goldberg, C. 2003. Zap! Scientist bombards brains with super-magnets to edifying effect. Boston Globe 14/1/2003, pEI.