Інші учні протискалися праворуч і ліворуч нарікаючи на несподіваний корок.
Синтія не зважала на скарги. Вона смикала в руках свою бридку краватку. Кожен учень Сент-Леннокса мусив носити таку краватку як частину шкільної форми. Вираз обличчя у Синтії був досить суворим.
— Звідки мені знати, ким і з ким ви будете на святі?
У неділю був її день народження, щороку вона влаштовувала цього дня костюмовану вечірку.
Леслі нервово похитала головою.
— Тобі хто-небудь говорив, Син, що з року в рік ти видаєшся чимраз дивакуватішою? Тобто ти завжди була якась трохи химерна, але останнім часом це й справді впадає у вічі. Хіба можна випитувати в гостей, який костюм вони збираються вдягнути?
— Точно! Не бери в голову, сама ти не святкуватимеш, — я спробувала проскочити повз Синтію.
Але вона змахнула рукою і блискавично схопила мене за лікоть.
— Щоразу я намагаюся придумати якусь цікаву тему для вечірки, але щоразу знаходиться хоч один кисляк, якому на це начхати, — сказала вона. — Згадати хоча б «Карнавал звірів». Дехто повстромляв собі у волосся по кілька пір’їн і репетував, що це буцімто такий костюм курки! Так, Ґвен, твій винуватий погляд уже нічому не зарадить. Я знаю, кому це спало на думку.
— Ну не кожен має маму, яка обожнює майструвати з пап’є-маше слонячі маски, — мовила Леслі, а я просто похмуро пробурмотіла: «Ми квапимося».
Я ледве стрималася, щоб не викласти Синтії, як же мені зараз до лампочки її вечірка з усіма костюмами разом узятими. Але мій вигляд, певно, був промовистим.
Проте рука Синтії вп’ялась мені в лікоть ще міцніше.
— Пам’ятаєте нашу «Пляжну вечірку маленьких Барбі»?
У Синтії аж мурашки побігли по шкірі від самої лише згадки про цю вечірку. І не дарма. Вона глибоко зітхнула.
— Тепер я діятиму напевно. «Зелень така розкішна»[4] — це ж прекрасна назва для вечірки, і я нікому не дозволю зіпсувати мені свято. Проте одразу вас попереджаю: зеленого лаку на нігтях або хустинки на шиї не досить.
— Може, вліпити тобі кулаком в око, аби ти нас пропустила? — прошипіла я. — До вечірки фінгал точно позеленіє.
Синтія вдала, що недочуває.
— У мене, приміром, буде вбрання квіткарки вікторіанської доби Елізи Дулітл[5]. Сара вдягнеться як стручок перцю, геніальний костюм, є лише одна проблемка, якщо вона раптом захоче в туалет. У Ґордона штани і сорочка зі штучного газону — він буде лужком зі стокротками.
— Син… — На лихо, вона не поступалася.
— А Шарлотта навіть замовила костюм у швачки, але ким вона буде, тримає в таємниці. Скажи, Шарлотто?
Моя кузина Шарлотта прагнула зупинитися поруч із нами, але хвиля п’ятикласників невблаганно тягнула її вгору східцями.
— Власне, нічого надскладного, думаю, ви й самі докумекаєте. Скажу тільки, що для костюма я взяла тюль семи відтінків зеленого. 1, до речі, супроводжуватиме мене сам король Оберон[6], — останнє речення вона мусила вже прокричати через плече. При цьому вона глянула на мене і багатозначно посміхнулася. Цю посмішку я вже мала щастя споглядати сьогодні за сніданком. Тоді я мала стриматися, щоб не пожбурити в кузину соковитий помідор.
— Браво, Шарлотто, — задоволено проголосила Синтія. — Ось, учіться — вона прийде в зеленому, ще й у супроводі хлопця. Так роблять найбажаніші гості.
Що за хлопець міг супроводжувати Шарлотту на вечірку? Та ні… ні, виключено. Ґідеон не чіплятиме собі гострі ельфівські вуха. Чи все-таки чіплятиме?
Я провела Шарлотту поглядом. Навіть у натовпі вона не втрачала почуття власної гідності: по-королівськи пливла крізь юрмище школярів.
Блискуче руде волосся, підібране і сплетене у вишукані старомодні коси, прикрашало її голівку. Дівчата з молодших класів витріщалися на Шарлотту, в їхніх поглядах читалося презирство і водночас захоплення, що їх викликає тільки сильна заздрість.
Напевно, завтра наша школа ряснітиме такими ж вишуканими старосвітськими косичками.
— Увага, запитання: у якому костюмі та з ким ви прийдете на вечірку? — не вгавала Синтія.
— У костюмі марсіан, о найкраща з господинь! — Леслі театрально зітхнула. — А от кого ми з собою візьмемо — це поки що таємниця.
— Ну гаразд, — Синтія відпустила мою руку. — Марсіани так марсіани. Не надто гарно, зате оригінально. І не смійте передумати.
Не попрощавшись, вона вмить накинулася на наступну жертву.
— Кеті! Агов! Ану, стояти! Хочу побалакати з тобою про вечірку.
4
Так німецькою мовою перекладаються перші рядки однієї з пісень відомого мюзикла «Моя чарівна леді».
6
Оберон — у середньовічному західноєвропейському фольклорі — король фей і ельфів, повелитель чарівної країни.