Рафаель з усією серйозністю запропонував пронести хронограф у штаб Вартових і стрибати звідти, але його старший брат відкинув цю думку.
У нього виникла зустрічна пропозиція — він зняв із полиць кілька книг, і між «Тривимірною анатомією людини» і «Кровоносною системою людської руки» виявився план підземних ходів Темпла. Саме через цей план ми зустрілися сьогодні в метро.
— Ти хочеш зробити це без нас? — насупилась я. — Але ж ми вирішили, що з цього часу все робимо разом.
— Атож, — підтакнув Рафаель. — Бо в результаті вийде так, ніби це ти сам рятував світ.
Рафаель із Леслі мали охороняти хронограф, хоча Ксемеріус і палко присягався, що може робити це не гірше, але мені на серці було спокійніше, коли я знала, що вони можуть узяти його і переховати, якщо треба буде стрибнути назад у якомусь іншому місці.
— Крім того, без нас ти напевно добряче облажаєшся! — Леслі зміряла Ґідеона сердитим поглядом.
Ґідеон підняв руки.
— Все гаразд, я втямив. — Він узяв у мене сумку і глянув на годинник. — Так, будьте пильні. О 7:33 приїде наступний потяг. Після цього в нас є рівно чотири хвилини, щоб знайти перший прохід, поки не прибуде наступний потяг. Не вмикайте ліхтарики, поки я не дам команди!
— Ти тільки глянь, — прошепотіла мені Леслі. — Цей наказовий тон для нього звичний.
— Merde![66] — прокляття Рафаеля виходили з самого серця. — Встигли в останню секунду.
Я з ним погодилася. Промені наших ліхтариків блукали по плиткових стінах, час від часу осяваючи наші бліді обличчя. За нами прогуркотіли вагони тунелем метро.
Тепер ми знали точно: чотири хвилини — це страшенно мало часу, щоб перескочити через перила в кінці платформи, стрибнути вниз і забігти по рейках у тунель. Не кажучи про те, як ми щодуху мчали за Ґідеоном метрів п’ятдесят, а потім розпачливо зупинилися перед залізними дверима, вставленими в праву стіну тунелю, і нетерпляче споглядали, поки Ґідеон діставав із кишені якусь відмичку і збивав замок. Якоїсь миті Леслі, Ксемеріус і я хором закричали:
— Нумо, давай уже, давай уже!
Шум потяга, що шалено наближався, поглинув наші голоси.
— На тій схемі це було наче ближче, — виправдовуючись, мовив Ґідеон.
Леслі взяла все у свої руки. Вона посвітила ліхтариком у темряву попереду, і ми побачили розташовану метрів за чотири від нас стіну, що перетворювала наш прохід на глухий кут.
— Ага, он воно що. — Вона звірилася з мапою. — 1912 року цієї стіни ще не було. А прохід тягнеться за нею.
Ґідеон став навколішки біля хронографа, щоб ввести дані, а я тим часом витягла з сумки наші костюми 1912 року й почала вже стягувати з себе джинси.
— Що це ти робиш? — Ґідеон здивовано глянув у мій бік. — Ти що, зібралася бігти цими лабіринтами у своїй довжелезній сукні?
— Ну… я думала… задля достовірності…
— Та хай їй грець, тій достовірності! — вилаявся Ґідеон.
Ксемеріус заплескав йому своїми пазуристими лапками.
— Правильно, до дупи ту достовірність! — захопливо скрикнув він. Потім розвернувся до мене: — Ось бачиш — твій кавалер має й недоліки, наприклад лихослів’я. Але час покаже.
— Ти перша, Ґвен, — Ґідеон кивнув мені.
Я стала навколішки перед хронографом. Було трохи дивно зникати перед шокованими Леслі й Рафаелем, але я вже не сприймала стрибок у часі як щось неймовірне. (Скоро я, мабуть, скакатиму в минуле століття по духмяний домашній хліб.)
Ґідеон приземлився коло мене і посвітив вперед. Тут у 1912 році стіни не було, і промінь світла загубився в довгому низькому коридорі.
— Готовий? — посміхнулась я.
— Якщо ти готова, — відповів він і посміхнувся у відповідь.
Я сумнівалася, чи справді готова. У глибокій підземці у мене виникли млосні неприємні відчуття — мабуть, доведеться лікуватися від гострої клаустрофобії.
Що глибше ми заходили, то дедалі нижчав і розгалужувався прохід. Подекуди з’являлися якісь глибокі сходи, і ось ми зайшли в глухий кут і мусили вертатися назад. У пітьмі чулися тільки наші подихи і тихий шурхіт кроків. А ще іноді шелестів папір, коли Ґідеон зупинявся, аби глянути на мапу. Мені звідусіль ввижався шум інших кроків і чиєсь чуже дихання. Напевно, в цих лабіринтах водилися великі юрми щурів. (От якби я, наприклад, була величезним павуком, то точно змостила б тут чимале кубельце.)