— Джордано, просто Джордано, коли хочеш, — передражнила я, гугнявлячи, як мій учитель. — До вечора.
— Ага, ось іще що, Ґвен. Не здавайся Ґідеону занадто швидко, домовилися?
— Нарешті! — буркнула мені в обличчя Шарлотта, коли я підійшла до машини. — Ми чекаємо тут уже купу часу. І всі на нас витріщаються.
— І коли тобі це заважало? Привіт, містере Марлі. Як ся маєте?
— Е-е-е… добре. Е… а ви? — містер Марлі знову зашарівся.
Мені було його шкода. Я теж досить легко червонію, але містеру Марлі наче було мало червоних щік-помідорів, його вуха та шия теж спаленіли. Жах та й годі!
— Просто чудово, — сказала я. Подивилася б я на його обличчя, якби я, наприклад, сказала «хріново».
Він відчинив дверцята автомобіля, і Шарлотта граційно пурхнула всередину — вона сіла на заднє сидіння, а я вмостилась навпроти.
Машина рушила. Шарлотта дивилася у вікно, а я з невидючим поглядом міркувала, як же триматися з Ґідеоном: бути холодною і неприступною, підкреслено доброзичливою чи байдужою? Я сердилась на себе за те, що не обговорила це питання з Леслі. Лімузин виїхав нагору до Стренду[9], і Шарлотта перевела погляд з вікна на свої нігті. Потім раптово звела очі, оглянула мене з ніг до маківки й задерикувато спитала:
— Ти з ким підеш на вечірку до Синтії?
Вона ніби напитувала серйозну сварку. Добре, що ми вже під’їжджали. Лімузин повернув на стоянку на Кровн-офіс-роу.
— Ну, не знаю. Поки ще не вирішила, може, з жабеням Кермітом або зі Шреком, якщо він матиме для мене час.
— Ґідеон хотів піти туди зі мною, — заявила Шарлотта, допитливо заглянувши мені в обличчя. їй вочевидь кортіло дізнатися, як я на це зреагую.
— Дуже мило з його боку, — щиро мовила я і посміхнулася.
Це було легко зробити, адже глибоко в серці все, що стосувалося Ґідеона, я для себе вирішила.
— Навіть не знаю, чи зможу я пристати на його пропозицію… — Шарлотта зітхнула, але погляд її залишився таким же допитливим. — Він напевно почуватиметься не в своїй тарілці серед цієї дрібноти. Ґідеон і так частенько нарікає, що мусить терпіти наївність та незрілість деяких шістнадцятирічок…
На мить мені навіть здалося, що її слова можуть бути правдою, а не те, щоб вона хотіла мене позлити. Але коли й так, я нізащо не подарую їй насолоди допекти мені до серця.
Я кивнула, сповнена співчуття:
— Добре, що він буде в товаристві такої дорослої та поміркованої дами, як ти, Шарлотто, а якщо йому цього мало, він завжди може погомоніти з містером Дейлом про згубні наслідки юнацького алкоголізму.
Машина загальмувала й зупинилася на спеціально відведеному для неї місці, просто перед будинком, де ось уже кілька століть розташовувалася штаб-квартира Ложі Вартових.
Водій вимкнув двигун, і містер Марлі одразу вистрибнув із переднього сидіння. А проте я випередила його і відчинила свої дверцята раніше за нього. Тепер я дуже добре розуміла, як почувається королева. Навіть вийти з машини не може сама, бідолаха.
Я схопила наплічник і вилізла з лімузина, злегковаживши простягнуту руку містера Марлі. Потім, намагаючись говорити якнайвеселіше, сказала:
— А зелений — це, так би мовити, колір Ґідеона.
Ха! Шарлотта і не ворухнулась, але в цьому раунді перемога залишилася за мною, це вже напевно. Я відійшла на кілька кроків і, переконавшись, що мене ніхто не бачить, дозволила собі переможно посміхнутися.
На сходах до дверей штабу Вартових на осонні грівся Ґідеон. Отакої! Я з головою поринула у пускання шпичок Шарлотті і навіть не спромоглася роззирнутися. Дурне марципанове серце в моїх грудях не знало, чи стиснутися йому від образи, чи закалатати від радості. Угледівши нас, Ґідеон підвівся й обтрусив свої джинси. Сповільнюючи кроки, я гарячково міркувала, як же мені все-таки триматися. Моя нижня губа так тремтіла, що варіант «привітно й водночас байдуже» відпав сам собою.
На лихо, варіант «холодна й зраджена» теж відпадав — так-бо мені кортіло впасти в його обійми. Тому я прикусила зрадницьку губу і напустила на себе якнайбуденніший вигляд.
Підходячи до будинку, я радо помітила, що Ґідеон теж покусує нижню губу і взагалі погано дає собі раду з хвилюванням. Він був неголений, а його темних кучерів ніби і не торкався гребінець, у кращому випадку він пригладив їх рукою. Але навіть такий Ґідеон мене знову причарував.
Не знаючи, на яку ступити, я зупинилася просто перед входом, і на кілька секунд ми зустрілися очима.
9
Центральна вулиця Лондона, яка з’єднує райони Вестмінстер (центр політичного життя) і Сіті (центр ділової активності).